Я з дитинства вважала себе не гарною. З мене глузували інші діти через величезний шрам на обличчі. Коли мені було чотири, мене покусав пес. От з того часу на правій щоці красується шрам.
Лікарі сказали, що він з часом трохи розійдеться і не буде таким помітним. Збираючись вранці на роботу і одягаючи сина в школу, я з огидою дивилася на себе в дзеркало і на свій помітний шрам, який так псував моє обличчя.
Приховати його було неможливо. Я ходила до хірурга, який сказав, що все можна виправити, але ціна була для мене завелика. Загалом я давно поставила на собі хрест. Син від випадково хлопця, ім’я якого і не знаю.
Я просто хотіла дитину. От мені й пощастило. Засудити мене не було кому. Родичі далеко, а батьків уже немає. Дідусеву частину будинку продала якась заповзятлива позашлюбна дочка.
Дві кімнати відокремили, зробили окремий вхід. Так ця частина й переходила з рук до рук, поки приблизно рік тому її не купив один чоловік. Якщо зазвичай мене сторонилися, то він навпаки постійно заходив.
То сіль йому треба, то цукор, то сірники, то ще щось. Якось, коли я відчинила двері і пішла шукати для нього лавровий лист, то він увійшов за мною. Мене це так розлютило, що я його буквально вигнала. Але сусіда це не засмутило.
Він все віддавав пачками, іноді навіть мішками. Я не хотіла брати, тоді він лишав під дверима. Я все одно потім забирала. А що ж, відмовлятись? Але найбільше мене дратувала дружба сусіда та мого сина.
Щойно є час, син мчить надвір допомагати сусіду. Я вже говорила з ним, що нема чого мого сина до себе кликати, а він каже, що не кличе, малий сам біжить. Намагався заспокоїти, що синові хочеться чоловічої уваги просто.
Він мені ще якось приніс два мішки картоплі. Навіщо? В мене ж город і все своє. Я, власне, пропускала це все повз свою увагу. Якось ненароком підслухала розмову сина з сусідом. Мене аж у піт кинуло від їх слів.
Син жалівся, що хоче мати тата, але я нікого не впускає в наше життя, бо вважаю себе негарною. Сусід, на мій подив, відповів, що я дуже гарна. Я зашарілася та через сльози покликала сина обідати.
Син ніяк не заспокоювався і попроси покликати сусіда з нами пообідати. Під тиском дитини я здалася. Чоловік помітив, що я розчервонілася, а моя рука все тягнулася до шраму. Він лише запитав, навіщо я прикриваю обличчя.
Наступного дня сусід знову прийшов, але я сказала йому, щоб він ішов. Тоді він розповів, що закохався в мене з першого погляду, тому й оселився поряд. Він одразу запропонував жити разом і я чомусь погодилася.
Хороший чоловік, роботящий, симпатичний. Піймала себе на думці, що він мені все ж таки подобається. На мій подив, він запропонував гроші на операцію, щоб позбутися шраму, якщо я хочу звичайно. Отак я знайшла своє щастя.
