Добрий день. Мене звуть Анастасія, 63 роки. Я не заміжня, офіційно пенсіонерка, але де-факто продовжую працювати.
Наша фірма досить невелика, тож бухгалтер, яким я і є, сильно не перевтомлюється. А з тих пір, як мене перевели на «віддалене», претензій до роботи немає зовсім.
Не подумайте, я, хоч і жінка у віці, але відмінно володію ПК, не сиджу на лавці перед під’їздом і не маю звички їздити ні світ ні зоря в громадському транспорті за дешевою сіллю. Грошей, слава Богу, вистачає, і навіть є що відкласти на чорний день.
Так ось, мій єдиний син став батьком, а я, значить, бабусею. Ой, скільки було радості! Назвали онука Андрійком, Андрієм Анатолійовичем. Звучить добре, солідно.
Через пару тижнів я до них заїхала погостювати, принесла подарунків онукові, дорослим купила хороший тонкий телевізор з гідною діагоналлю. Коротше, гештальт закритий, тепер уже точно повноцінна сім’я.
З такими думками я продовжувала спокійно працювати, гуляти (знаю-знаю, пандемія, але мені подобається прогулюватися по нічному місту, як в юності) і займатися своїми звичайними справами. Поки одного разу не прийшов син з величезним букетом квітів і пачкою моїх улюблених шоколадних цукерок.
Виявляється, не все у них виходить гладко з онуком. Він, як глава сім’ї, працює, не покладаючи рук, що, звичайно ж, похвально. А ось з Катенькою виникли проблеми. Вірніше, не з нею, а у неї.
Справа в тому, що її професія не терпить тривалих перерв і потребує того, щоб постійно оновлювати знання і всі тонкощі роботи. Коротше, продовжувати декрет – не варіант.
Природно, дитину немає на кого залишити, а на няню на повний день коштів не вистачає. Зовсім. Самі розумієте: коляски, одяг, суміші і все інше. Яка вже тут няня? Який варіант залишається?
Правильно, улюблена бабуся. Вона й онука поняньчить, і суміш розігріє, і спати вкладе. Ліпота.
Ось тільки бабуся зовсім на таке не підписувалася і абсолютно не згодна з цією роллю. По-перше, у мене є робота, яку я кидати не збираюся. Раз мене там тримають, значить щось я вмію. По-друге, мені всього лише трошки за 60. Я ще, можливо, чоловіка хочу собі знайти, між іншим. А це праця не з легких і потребує часу і уваги. Ну і, по-третє, я дуже люблю Андрійка, але скажу вам від щирого серця: втомилася я вже від цих пелюшок. Просто втомилася і не хочу.
Батьки невістки взагалі живуть в іншому місті, далеко. До них онука відправляти зовсім не вийде. Я це розумію. В сад беруть мінімум з 1,5 рочки, тобто рік мені потрібно буде просидіти, обходячи онука. Я точно перетворюся на стару квочку без амбіцій і надії знайти своє щастя. Природно, я відмовилася.
І ось через днів десять прийшли до мене всім сімейством. Навіть без дзвінка. Ну я зустріла, замовила їжі з доставкою по-швидкому, а мені навіть віддихатися не дали, поставили такі умови: якщо я не забираю онука, їм доведеться з’їхати зі своєї зйомної квартири в мою. У мене ж «двушка»! Няньчитися з онуком не буде потреби, гроші за оренду квартири вони будуть віддавати знайомій няньці. Виходить, ультиматум.
І що тепер мені робити? Варіантів-то особливо ніяких. Або я йду з роботи, або невістка (а це точно не варіант), або вони всією родиною переїжджають до мене, з вередливості, ви ж розумієте.
І ось у мене 2 думки з цього приводу: якось раніше було набагато менше зручностей, і нічого, ростили не одну дитину, а набагато більше. Чому ж зараз все так змінилося?
І ще говорила зі своєю знайомою. У неї була схожа ситуація, і вона піддалася: звільнилася з роботи, щоб плекати внучку. Так ось потім її і на роботу назад не взяли, і дітям вона стала не потрібна: внучку віддали в сад, а самі продовжили жити як жили. Ніякої подяки.
Може бути, ви щось путнє порадите, а то у мене ситуація складна. Сподіваюся, серед коментарів знайду якусь розумну пропозицію, що б такого зробити. Ніколи не думала, що буду відмовляти рідному сину у допомозі.
