Мої діти зі мною не спілкуються. Кажуть, що я їх кинув. Але я їх не кидав, то мої колишні дружини не хотіли, щоб я з ними спілкувався. Не розумію, в чому я винен. Мені просто хочеться людського спілкування, але нікому до мене немає діла.
Так вийшло, що перший шлюб в мене не склався. Після 15 років подружнього життя я пішов до іншої жінки. Моя перша дружина подарувала мені двох донечок, але припинила приділяти мені увагу і весь час присвячувала їм.
Я люблю донечок, але мені було прикро, що дружина на мене вже не дивилася. Я навіть в іншу кімнату пішов жити, бо діти були постійно з нею. А потім я зустрів іншу жінку. Щоб не зраджувати дружині, я чесно їй все розповів і пішов.
Через якийсь час я знову одружився. Моя друга дружина молодша за мене, завжди цікавилася моїми успіхами, я їй був цікавий. Колишня ж дружина вирішила, що нам краще не бачитися, тому й з дітьми не спілкувався. Дізнавався все через свою маму, бо вона з онуками інколи сиділа.
Через неї й гроші дітям передавав. А потім у мене народився син, і я більше не міг допомагати колишній дружині. Всю увагу я приділив дитині. Але і з другою дружиною щастя не було. Ми розлучилися, коли синові виповнилося чотири.
Вона знайшла чоловіка молодшого за мене. Назвала умови, за яких я можу бачитися з сином, і сказала, скільки грошей я повинен їй. Після того, як вона вийшла заміж, я більше не бачив сина, бо її новий чоловік був проти. Так ми й перестали спілкуватися.
Я вже на пенсії. Скоро святкуватиму свої 70. Хотів дітей покликати на свято, але ніхто й знати мене не хочу. В мене навіть є онуки, яких я ніколи не бачив. За всі ці роки діти мені не дзвонили і не питали, як я почуваюся. Хіба я не маю права на підтримку та піклування своїх дітей?
