Я самотня, а на душі просто величезна порожнеча, величезна зяюча дірка, що пропалює мене зсередини. Близько шести місяців тому я розійшлася з хлопцем, з яким ми були разом довгих сім років, а знайомі ми ще більше — 11 років, бо навчалися в університеті в одній групі.
Як ви вже зрозуміли, це не було коханням з першого погляду, хоча любов безумовно була, але тоді у мого тепер уже колишнього хлопця були інші дівчата і зі мною він лише фліртував. Мені ж він дуже подобався, я допомагала йому у навчанні, та завжди була готова протягнути руку допомоги.
Тому коли на 5 курсі ми почали зустрічатися, я була найщасливішою людиною на Землі. За ці довгі сім років ми три роки прожили за кордоном і три роки у столиці, стільки загальних спогадів, труднощів, важких ситуацій. Все це ми пройшли разом.
Два роки тому ми знайшли собачку на вулиці та вирішили залишити песика собі. Цуценя вимахало у величезного собаку, стало добрим, ласкавим і чудовим другом. На жаль, мій колишній хлопець незабаром перестав мені допомагати з собакою.
Він став більше часу проводити просто на дивані, мотивуючи це тим, що втомився. Я працювала не менше, ніж він, плюс весь домашній клопіт також ліг на мої плечі. У вихідні ми просто сиділи вдома, рідко кудись ходили, і якось поступово я почала розчаровуватися в ньому.
Я раптом помітила, що на роботі до мене став проявляти увагу колега. Це було як грім серед ясного неба, я раптом зрозуміла, що ще подобаюся чоловікам. З тим колегою ми просто спілкувалися по роботі, могли разом пообідати, була помітна симпатія — міг принести мені якусь смакоту.
Нічого більше між нами не було, але сам факт того, що я відчуваю симпатію до іншого чоловіка, наштовхнув мене на думку, що я не люблю свого обранця. Ця думка в мені зміцнювалася з кожним днем і одного разу, набравшись сміливості, я з ним поговорила.
Я бачила, як йому було неприємно під час розмови, я сама дивилася і ревіла, але серце в той момент не відчувало жодного кохання. Незабаром після цього мій хлопець поїхав у тривале відрядження, він практично мені не писав і я йому теж, я жила одна з собакою і насолоджувалася самотністю.
З колегою ми періодично спілкувалися, але поступово наше спілкування зійшло нанівець. Після приїзду його з відрядження начебто була спроба налагодити наші стосунки, але вона не увінчалася успіхом, ми так і залишилися чужими.
Сиділи, пили чай на кухні, але кожен був у своїх думках, пішло відчуття того, що це твоя найрідніша і найближча людина. Потім у мене була відпустка, і я поїхала на два тижні до батьків, за цей час він зібрав практично всі речі та з’їхав на нову квартиру.
Хотів це зробити по-англійськи, не попрощавшись, але так як залишалося багато його речей, я їх усі зібрала і зателефонувала йому, щоб він приїхав і забрав. Остання розмова була дуже важкою, він сказав, що ні я ні собака йому не потрібні, і що, мабуть, ніколи й не кохав мене.
Так я залишилася сама з собакою на орендованій квартирі. Було боляче і важко, але я жила далі, почала бігати, вивчати іспанську, ходжу на різні заходи, на роботі нещодавно підвищили. Тільки ось постає питання: А навіщо мені все це? І чи зможу я ще колись так полюбити?
Напевно, багато в чому я сама винна, не виявила жіночої мудрості та терпіння, десь треба було бути менш категоричною та гнучкішою. Лякає самотність. Точніше, навіть страх того, що не знайду того самого. Колишній хлопець досить швидко влаштував особисте життя.
Він возив нову дівчину на відпочинок, змінив імідж, загалом нове кохання йому пішло на користь. Моє самолюбство це дуже зачепило, адже дівчина навіть університет не змогла закінчити. Хочеться забути його назавжди, викреслити зі своєї пам’яті, але не знаю, чи вийде.
