Рита постійно прокручувала в голові події останніх років і ніяк не могла зрозуміти: чому мама нічого їй не сказала?
З мамою вони не були особливо дружні, але до певного моменту все було добре. Як і всі мами, вона лаяла Риту за оцінки, відсутність шапки на голові і недостатньо гідних кавалерів, але в цілому Рита завжди знала, що на маму можна покластися.
Тому, коли чоловік кинув її , вигнавши з новенької іпотечної квартири, оформленої, як виявилося, на його маму, Рита повернулася додому.
У квартирі було всього дві кімнати, і мама поступилася їм великою, оселилася в колишній дитячій, де виросла Рита.
Спочатку Рита нічого не помічала, вона була занурена у своє горе, у вивчення сторінки зеленоокої суперниці Дарини, яка тепер жила в їх квартирі, обставленій Ритою, і в складний судовий процес, намагаючись отримати аліменти від колишнього чоловіка, який за законом їм і не був.
Це була, до речі, єдина серйозна їхня сварка з мамою: коли Рита дізналася про першу дитину, та наполягала, щоб дочка оформила стосунки в РАЦСі, а Рита посміхалася і говорила, що все це пережитки минулого, що Гену і так можна вписати як батька дитини.
Даремно сміялася, звичайно, добре ще, що колишня однокласниця попросила чоловіка-адвоката допомогти Риті, інакше б взагалі залишилася на бобах з двома дітьми.
З онукою мама майже не допомагала: так вже вийшло, що коли Рита з’їхала до Гени, мама затіяла ремонт і дуже швидко зійшлася з майстром, якого знайшла на просторах інтернету.
Звали його Георгій, він був на три роки молодший за маму, неодружений і працьовитий.
Риті він не особливо подобався: бентежили його жарти, вічно оголений торс і відсутність переднього зуба, що надавав Георгію дещо неблагополучний вигляд.
Але мама була з ним щаслива, і Рита закривала очі на ці, дрібні недоліки.
Мама довго пробула одна, після батька тільки раз спробувала зійтися з чоловіком, але той хотів своїх дітей, а мама після ускладнень під час появи на світ Рити, не була готова переживати це ще раз, і в підсумку вони розійшлися.
Тож Рита раділа за матір, але маленьку Марину одну там не залишала, до кінця не довіряла новому співмешканцю матері.
За три місяці до того, як Риту покинув чоловік, мама теж розійшлася зі своїм Георгієм. Рита довго її розпитувала, що сталося, але мама відмахувалася, говорила, що набридло його годувати, хочеться для себе пожити.
Потім з’ясувалося, що у Георгія відкрита форма туберкульозу, і він у лікарні, і це був перший дзвіночок, що мама не така вже й хороша, як звикла думати Рита.
От якби Гена захворів, Рита нізащо б його не кинула, вона б сиділа під вікном лікарні, носила йому супчики в термосі і щодня ходила до церкви, молилася про його одужання.
Незважаючи на зеленооку Дарину, яка викладала селфі з колишньої квартири Рити, жінка все ще кохала свого Гену і потай сподівалася, що він повернеться. Особливо коли народиться син.
На виписку Гена не з’явився, і Рита потім довго плакала, згорнувшись калачиком на продавленому дивані у великій кімнаті.
Новонароджений син спав поруч, все ще загорнутий у святкову блакитну ковдрочку, дочка гралася на підлозі з новою лялькою.
Мама поралася на кухні: Рита вловлювала запах кориці і печених яблук, і від цього сумувала ще більше: це був фірмовий мамин пиріг, який завжди так любив Гена.
У начинці був якийсь секретний інгредієнт, який мама нікому не говорила, навіть Риті, тому повторити цей пиріг ні у кого не виходило.
-Досить валятися, – веліла мама, порушивши гнітючу тишу і стягуючи з Рити ковдру. – У житті є речі й гірші, ніж цей твій підлий Генка. Ходімо чаю пити, у тебе син народився, радіти треба.
На кухні мама поставила Риті і Марині звичайні тарілочки, а собі взяла зі святкового сервізу. Рита образилася, але промовчала: мама той сервіз завжди берегла, діставала тільки в особливих випадках, а з тих пір, як десятирічна Рита розбила одну чашку, забороняла їй торкатися до заповітних чашечок з тонкого фарфору.
Марина висловила образу вголос:
-Бабусю, я теж хочу красиву тарілку!
-Розіб’єш ще, – відрізала вона і роздала всім ложки.
Марина заплакала, Рита спробувала вмовити маму, але та несподівано гримнула на обох, так що настрій був зіпсований. Пиріг здавався гірким і не ліз Риті в горло.
З маленьким Артемом мама зовсім не допомагала. Ні, вона могла допомогти полити його водою під час вечірніх купань, ходила в магазин, могла трохи потримати на руках, але всі клопоти з годуванням, зміною підгузків та інше на себе не брала.
Рита взагалі помітила, що мати нібито нехтує онуками – не дає Марині спробувати, чи смачне яблуко, а відрізає шматочок, п’є завжди зі своєї окремої чашки, а з прибиранням взагалі перейшла в дикі крайнощі: вдома вічно смерділо хлоркою, мама весь дитячий посуд мила мало не з доместосом, прала тільки на дев’яноста градусах і по два рази протирала підлоги у своїй кімнаті, хоча туди дітей особливо не пускала, навіть Маринку.
Марина ж дуже тягнулася до бабусі, хвостиком за нею ходила. Мама завжди добре готувала, Рита так і не успадкувала від неї ні тяги до кулінарного мистецтва, ні здібностей.
А ось Марина не пропускала жодного приготування їжі, все сиділа поруч на стільчику і спостерігала, а потім і зовсім стала проситися допомогти.
Рита просила дочку не заважати бабусі, але тут мама несподівано погодилася: нехай вчиться.
До шести років Марина вже могла приготувати салат, спекти кекс або картоплю посмажити. Хіба що секрет пирога з яблуками мама так і не розкривала навіть онучці.
Втім, і тут мама примудрялася показати свою огиду до дітей: видавала Марині окремий ніж і окрему дощечку, а коли раз дівчинка випадково порізала палець, байдуже покликала Риту і веліла самій перев’язувати.
Вона взагалі не особливо раділа, що Рита живе з нею: часто заводила розмову, що тій потрібно влаштовувати своє життя – або шукати забезпеченого чоловіка, або влаштовуватися на роботу і брати іпотеку, не вічно ж тулитися в двокімнатній.
Рита ображалася: ніби мама сама шукала собі забезпеченого чоловіка або займалася кар’єрою, як працювала на складі, так і продовжувала до самої пенсії.
За три роки стало зрозуміло, що Гена не повернеться: у них з Дариною народилася кучерява зеленоока дівчинка, а тепер Дарина знову викладала фотографії з округлим животом і обіцяла незабаром гендер-паті.
Рита злилася і сподівалася, що буде знову дівчинка: Гена завжди говорив, що хоче сина, хоча за ці три роки бачив Артема тільки двічі.
Напевно, це було навіть добре: очі у Рити, нарешті, відкрилися, і вона розлюбила його, так що участь у житті дітей була б зайвою.
Аліменти він платив, нехай і не завжди вчасно, і на цьому роль батька можна було вважати закритою.
Чи хотіла Рита зустріти іншого чоловіка? Звичайно, хотіла, але де його зустрінеш з двома дітьми на руках.
Вона тільки-но віддала Артема в ясла, вийшла на роботу, де колектив був переважно жіночий, і, крім роботи, садка і школи, нічого не бачила.
До школи Марину водила Рита, а в обід забирала мама, уроків у першому класі було мало. Мама майже не займалася дівчинкою, хіба що дозволяла допомагати готувати, і Риту це засмучувало: на гуртки та секції грошей особливо не було, а безкоштовні були всі далеко, і мама відмовлялася туди водити онуку.
Мама взагалі з кожним роком все більше і більше «повернулася» на чистоті, безперестанку мила квартиру з хлоркою, завела собі окремий посуд, змушувала всіх мити руки.
Жити в такій обстановці було важко, і Рита мріяла більше не про кохання, а просто про окремий куточок, де вона буде господинею.
З Ярославом вони познайомилися за кумедних обставин. Вона йшла з магазину, тримаючи в одній руці важкий пакет, в іншій долоню сина. Поруч пригальмувала машина, і симпатичний чоловік, опустивши скло, запитав:
-Мадемуазель, вам, випадково, не потрібен кошеня? Породистий, дивіться який гарний! Він висунув у вікно праву руку, тримаючи незрозумілу волохату грудку.
-Ні, – відрізала Рита. – От якби ви мені чоловіка запропонували, я б ще подумала.
-О, так цього добра у нас теж навалом! – зрадів чоловік. – Ярославе, чуєш, я тобі дружину знайшов!
Може, нічого б і не сталося, але тут пакет, який Рита тримала в руках, порвався, і продукти посипалися на асфальт.
Задні дверцята машини відчинилися, і з неї вийшов чоловік: не такий симпатичний, як перший, з невеликою залисиною на маківці, в пом’ятій сорочці, неголений. На роль чоловіка він не дуже підходив, але продукти допоміг зібрати і навіть витягнув з машини пакет, щоб завантажити в нього покупки Рити.
-Ви вибачте мого брата, він жартує, – похмуро сказав чоловік. – А кошеня візьміть, правда, породисте. Я дівчині своїй хотів подарувати, а у неї для мене теж подаруночок був: з бородою і в трусах.
Незрозуміло чому, але Рита розсміялася. І погодилася забрати кошеня. Вона уявляла, який скандал влаштує мама, але їй було все одно.
Ярослав провів її до під’їзду. А наступного дня в цей же час, коли вона знову поверталася додому з сином і пакетом, зустрів її там же і запропонував прогулятися в парку.
Найдивнішим було те, що коли Рита з’їхала до Ярослава, кошеня мама залишила собі.
Холодна до дочки і онуків, вона раптово перейнялася любов’ю до пухнастого кошеняти і навіть не лаяла Риту, що від кошеняти в квартирі додатковий бруд і витрати.
Це було трохи прикро: мама рідному онукові жодного разу не поміняла підгузок, а за кошеням спокійно прибирала калюжі.
Ярослав виявився тим самим чоловіком, якого Рита чекала все життя. Він відразу прийняв і полюбив її дітей, відразу покликав до РАЦСу і відразу захотів спільної дитини, все одно хлопчика чи дівчинку.
Мама помітно зраділа, що її територія звільнилася, побажала Риті щастя і зникла: онуків на вихідні не брала, сама приїжджала рідко. Мабуть, їй було добре одній з кішкою, більше нічого і не треба.
Коли мама потрапила до лікарні, Рита була в очікуванні третьої дитини, так що відвідувати її не могла.
Вона дзвонила лікареві, дізнавалася про стан: тридцять відсотків легенів було уражено, але Рита чула, що бувало й гірше, мама вибереться, вона ж така сильна.
Рита і сама боялася підхопити заразу, сиділа вдома і носила маску. Її пронесло, маму теж виписали, але через кілька тижнів вона знову потрапила до лікарні, і знову Рита не могла її відвідати: на руках немовля.
Ярослав, який все ж захворів, а слідом за ним і Маринка, тільки Артем та сама Рита з немовлям якось встояли.
Тому звинувачувати себе не варто було, але Рита звинувачувала.
Мама пішла раптово, ніхто не був до цього готовий. У крематорії була величезна черга, Ярослав все ще хворів, і все довелося робити самій Риті з немовлям на руках.
На поминки прийшли тільки дві сусідки і пара колег з маминої роботи. А ще той самий Георгій, про якого Рита встигла забути.
Виглядав він жахливо: шкіра та кістки. За стіл з усіма сісти відмовився, перекинув на порозі чарку і сказав:
-Пробач мене, Рито, я справді нічого сам не знав, поки вона до лікаря не пішла.
Рита не розуміла, про що він: невже мама всі ці роки спілкувалася з Георгієм? Він що, думає, що маму можна було врятувати, якби раніше в лікарню піти?
Потім вона згадала про диспансер і злякалася: невже він тоді маму заразив? Та ні, мама б не стала приховувати, це ж заразна хвороба, та й потім…
-Ти нічого не знаєш, чи що? – здогадався Георгій і почав м’яти в руках кепку, яку вже взяв з вішака.
-Чого не знаю?
-Ясно… – простягнув він. – Ну, може, тоді й не треба.
У грудях у Рити защеміло.
-Ти не злись на мене, я сам вже не жилець, – сказав Георгій, і тільки тут Рита помітила, що той зовсім перестав жартувати, а замість розстебнутої, як зазвичай, сорочки на ньому був теплий светр, незважаючи на літо. Щось було в ньому страшне, приречене.
-Це я її заразив. Не знав я, мабуть, підхопив коли… Ну, сама розумієш, коли чоловік самотній…
Мама тебе дуже любила, все боялася, що ти дізнаєшся, боялася тебе і онуків заразити. Хоча Катерина Василівна, лікар моя, все розповіла: що можна і з однієї тарілки їсти, і цілуватися, це безпечно.
Але мама твоя не вірила лікарям, у неї на все була своя думка. Ну, ти знаєш.
Рита стояла приголомшена. Вона згадала, що коли шукала в квартирі документи, знайшла коробки з незнайомим препаратом, ще здивувалася, що це, але було не до цього, і вона забула про них.
Згадала вона і мамині вічні відлучення, коли вона не пояснювала, куди і навіщо йде, і ця її зацикленість на чистоті і правильному харчуванні…
Ця новина вразила її більше, ніж сам відхід матері. Чому вона мовчала? Чому не розповіла Риті? Невже, до такої міри не довіряла їй? А раптом це і справді було небезпечно? Це ж безвідповідально!
Рита знову лежала, згорнувшись калачиком, а поруч спав молодший син. Старший грав у конструктор, Ярослав намагався вмовити її встати і поїсти.
Рита не хотіла ні вставати, ні їсти. Але тут всі вони відчули знайомий запах яблук і кориці: мамин фірмовий пиріг.
На очі навернулися сльози. Рита підвелася і пішла на кухню. Марина з серйозним виглядом розставляла ті самі чашки зі святкового сервізу, тепер ніхто не міг їй заборонити їх взяти.
На тарілки вона розклала шматочки пирога. Рита взяла ложечку і спробувала. Той самий смак.
-Вона сказала тобі секретний інгредієнт? -шепотом запитала вона у дочки.
Марина похитала головою.
-Ні. Не сказала. Але я його підглянула.
-І що це?
Дочка посміхнулася одним куточком рота. Губи у неї тремтіли.
-Не скажу. Тепер це мій секрет.
Рита схлипнула і притиснула дочку до себе. Їх було двоє, але Рита точно відчувала ще чиюсь руку на своєму плечі…
Спеціально для сайту Stories
