Після того, як пішла моя мама з життя в мене не лишилося родичів, тому я поїхала в столицю до свого дядька.
Насправді не чекала на теплий прийом, але знаючи, що він власник великої компанії, розраховувала хоча б на те, що він дасть роботу. Прибиральницею чи може продавцем, не подумайте, я не нахлібник.
Сталося так як гадалося. Дядько, звісно ж, поспівчував мені в моїй біді, що пішла з життя моя мама, його до речі рідна сестра.
Але нічим допомогти він мені не міг. Я вже розвернулася йти, як з автомобіля вийшла його жінка. Ошатна, в тілі, в шубі.
-Стас, в тебе що, серця немає? При твоїх статках викинути рідну людину на вулицю? Сідай дівчинко в машину, зараз в один магазин по справах, а потім додому вечеряти, ти мабуть втомилася з дороги.
Ліда спочатку здалася мені суворою, але потім я зрозуміла, що так як ця людина, ніхто і ніколи до мене не ставився.
Мама чомусь її не любила, все намовляла мене, що вона погана, жадібна, зла. Дядько Стас ставився до мене, як…
Та ніяк, його ніколи не було вдома. В університет в цьому році я не вступила, тому лишилася в їхньому домі.
Звісно, більшість моїх друзів крутили пальцем біля скроні і казали, що вони мене за прислугу мають. Але насправді, в домі, де майже ніколи немає господарів, є пралка, вода, робот-пилосос і ще купа сучасних благ, прибирання не робота, а насолода.
Наступного року я вступала в університет, та не туди куди пройшла по балах, хоча посилено готувалася, а туди, куди хотіла.
Тому що тітка Ліда оплатила моє навчання. А потім, в один прекрасний день мені подзвонили і повідомили, що сталася аварія.
Мої рідні в тяжкому стані, в лікарні. Слава Богу, все обійшлося. Але мені довелося багато за ними доглядати, взяла академку, допомагала роботі тітці, доки дядько лікував ногу.
Знаєте, з тих пір пройшло 7 років. Вчора в мене було весілля і мій дядько сказав моєму нареченому такі слова:
“Колись, я ледь не зробив найбільшу помилку в житті, ледь не відмовився від цієї дівчинки. А зараз я розумію, що це найрідніша мені людина.
Тримай крепко, віддаю тобі саме сокровенне, що в мене є”.
Ось такі бувають історії, не завжди родич тільки сваряться за спадок.
