Розповім про свого старого друга Дмитра. Він був самотній, за характером добрий, рукастий мужик, але жив із мамою. Звичайно, роки взяли своє і мама пішла у засвіти, а Дмитру вже було під 50 років. У гостях випадково познайомився із Віолою – ефектна темноволоса жінка з темними очима.
Закохався, скільки невитраченого кохання в ньому було! Йому від мами дісталася трикімнатна квартира. Віола жила в однокімнатній, але планувала, що майбутній чоловік жив з нею, а його квартиру зайняла її донька Олена з чоловіком та онукою Катею. Дмитро загалом був не проти.
Навіщо йому стільки зайвих метрів? А тут хоч і однокімнатна, але з просторою кухнею, та й кохана жінка поряд. Переїздом вирішили зайнятися восени. Тоді ж і весілля зіграти, щоб все через РАГС, за законом, а поки що насолоджувалися життям на дачі. Він лазню будував.
Все скопав, сам посадив. Віола тільки подругам казала, до чого рада, що тепер зможе відпочити, а вже роботою є кому зайнятися! Внучка Катя з ними жила за містом. І попросила у бабусі подарунок на день народження – цуценя, а Віола Вікторівна саме оголошення побачила.
Приїхали з Дмитром. Забрали. Просто так віддавали, що добре, подумала Віола. Щеня пахло молочком. Заліз Дмитру під серце, коли той його за пазуху поклав. Потім виповз і лизнув. І чоловік розтанув. Він, що ніколи не тримав тварин, прикипів до песика. Годував його, гуляв.
Грав із ним разом із Катею. Песик був галасливий та грайливий, а Віола все казала, що він безглуздий та гавкає на всіх, тому вона хотіла залишити на дачі на зиму, але Дмитро її не слухав. Високий, міцний чоловік із великими рисами обличчя, він просто танув, коли мокрий носик тикав йому в щоку.
Коли лапки цокали по підлозі. Коли довірливе виробництво любові безтурботно засинало поруч. Сезон минув. Зарядили дощі. Катя вже давно була вдома з батьками. У вересні-жовтні вони ще жили. Сад готували до наступного сезону.
Дмитро усе щось стругав, копав, а пес безтурботно бігав за ним, перевалюючись. Потім вирішили згортатися. І тут Дмитру термінове замовлення підвернулося. Він печі вмів у будинках встановлювати. Виїхав на кілька днів. Приїхала Віола з зятем і все добро пакували.
Все склали в авто і поїхали, а пес із останніх сил біг слідом… Він не міг зрозуміти, чому ця залізна штука, яка називається людьми машиною, їде без нього, але сил не було і він відстав. Зітхнув. Було холодно. І він пішов тихенько назад до будинку. Його треба охороняти! І чекати на господаря.
Хазяїн незабаром приїде і похвалить, який же він молодець. Дмитро повернувся за тиждень. Довго шарудів пакетами в передпокої. Потім став звати цуценя. Не з порожніми руками приїхав – телятинки йому привіз, добрі люди дали, але вдома стояла тиша.
Він запитав у укоханої, куди ж подівся песик. Вона ж сказала, що зять забрав, бо онука просила, а Дмитро стояв сумний такий… З ранку вона помчала на зачіску, а Дмитро не витримав. Поїхав до її дочки та зятя. Щоб здалеку на песика подивитися. А може й віддадуть? Надвір до гойдалки вийшла Катя.
Дмитро попросив дівчинку песика показати, бо дуже сумує за ним. Навколо кружляли сніжинки. Катя сумно відповіла, що песика немає, а є лише котик. Усередині одразу стало холодно. Дмитро, закусивши губу, почав безпорадно озиратися на всі боки. І тут із під’їзду вийшов зять Віоли Вікторівни.
Тут то правда і вилізла. Зять розповів, що Віола Вікторівна наказала пса залишити на дачі. Тремтячими руками він завів машину і поїхав. Відчинивши хвіртку, Дмитро вбіг усередину. Серце підстрибнуло вгору і наче завмерло – побачив запорошену снігом маленьку пухнасту грудку біля ґанку.
Дмитро упав навколішки і обхопивши голову руками заплакав навзрид. Отямився від того, що щось ворушилось біля ніг. Підняв очі. Пес. Його трясло від холоду, шерсть примерзла, але з очей лилося все те саме кохання, він хотів тявкнути від радості, але з горла виривався тільки хрип.
Дмитро узяв його на руки, зняв куртку, загорнув. Сам залишився у футболці, не помічаючи снігу та вітру. Песик все облизувало його щоку. Увійшов у квартиру, не дивлячись на остогидлу жінку зібрав речі… Віола Вікторівна писала спочатку, що щеня саме загубилося та інше.
Тільки Дмитро її слухати не став. Пес довго хворів. Довелося Дмитру поневірятися по ветлікарнях, але пса вдалося врятувати. Так вони й гуляють тепер: похмурий на вигляд чоловік із золотим серцем і волохатий добряк-пес, схожий на ведмежа.
