– Відпустиш мене на тиждень до мами в село? – запитала Інга чоловіка.
Артем насупився.
– А робота як же? – запитав він.
– Щодо роботи не хвилюйся. Якщо ти не проти, то на тиждень мене відпустять.
– А як же діти? З ким вони будуть? Зі мною, чи що? Хочеш двох дітей на мене залишити? Хто їх у садок водитиме? Я, чи що? А забирати? Ні. Я не згоден.
– Дітей я з собою візьму. Мама сказала, що за онуками скучила.
– А, ну, тоді, звичайно, – зітхнувши з полегшенням, сказав Артем. – Якщо мама скучила, і діти з вами будуть, тоді я спокійний.
– Відпускаєш, значить? На цілий тиждень?
– Відпускаю. Але чому тільки на тиждень? Чому не на місяць?
– Тоді доведеться відпустку брати.
– От і бери відпустку.
– Взимку?
– А що? Покатаєшся в селі на лижах, на санках. Мороз, сонце. Сніг пухнастий, білий. А повітря! Повітря-то яке в селі! Чистий мед. Не те що в місті. Та за місяць ти помолодшаєш там років на десять. Це я тобі, як турботливий чоловік, кажу.
– Умовив. Беру відпустку на місяць. А як же ти? Не хочеш із нами? На лижах і санчатах по чистому білому снігу, повітрям свіжим дихати?
– Так, ні, – сумно відповів Артем, – куди вже мені. Я тут як-небудь. Але ти не думай про мене.
– Як не думати? – обурено вигукнула Інга. – Адже ти чоловік мій! Батько моїх дітей! Я хочу, щоб і ти помолодшав на десять років.
Артем хмикнув, зобразив на обличчі слабку посмішку і махнув рукою.
– Спасибі, звісно, – напівголосно вимовив він, – але, моя справа – гроші заробляти, щоб ти і діти щасливі були. У цьому тепер моє єдине щастя. Я своє відгуляв. Та й не відпустять мене на роботі. Вони там без мене, як без рук.
– А ти спробуй. Попроси. Може, і відпустять, – Інга ще на щось сподівалася. – Взимку-то легше піти у відпустку, ніж улітку. Напевно, тебе відпустять.
– І пробувати не стану, – суворо, підвищивши тон, відповів Артем. – Сказав, не відпустять, значить, не відпустять.
“Чого і слід було очікувати, – подумала Інга. – Утім… Навіть зараз ще нічого не ясно. Може, воно все й не так жахливо, як мені здається. А Артем – чесний чоловік. І все це тільки одні мої припущення”.
Інга так міркувала тому тільки, що за кілька днів до цієї розмови виявила листування чоловіка з іншою жінкою. І, судячи з того, що вона прочитала, між ними все було серйозно. І стосунки їхні тривали вже досить довго.
– Чи випадково заглянула? – пояснювала пізніше Інга подругам. – Ні, звісно. Відчувала, що стосунки з чоловіком останнім часом іншими стали. Не розуміла тільки, в чому причина. Намагалася з ним розмовляти на цю тему, але він жартівливо уникав прямої розмови. А одного ранку, він так поспішав на роботу, що забув закрити комп’ютер. І я одразу ж цим скористалася. Думаєте, не треба було?
Інга була впевнена, що подруги підтримають її. Але вони повелися інакше. Сказали, що краще б вона цього не робила. Тоді досі б заміжня була.
– Така вже наша жіноча доля, – сумно сказали вони. – Терпіти й усіма силами зберігати сім’ю. Незважаючи ні на що. Навіть якщо він обманює. Тому що він – чоловік, і йому все можна.
А нам, жінкам, нічого іншого не можна, як тільки в усьому йому потурати і закривати очі на будь-які його вчинки. Навіть такі!
– Ви це зараз серйозно? – злякано запитала Інга.
– Ні, звісно! – радісно закричали подруги. – А ти що, повірила?
– Ви таким тоном це сказали. Як було не повірити. Я вже злякалася. Чи ви це?
– Ми, ми, – відповідали подруги. – І все правильно ти зробила. Так йому й треба. Нехай радіє, що живим залишився.
Це коли вже все було позаду, можна було над усім цим посміятися. Але спочатку Інзі було не до сміху.
“І весь цей час, – думала Інга, читаючи листування чоловіка з Ксенією, – він уміло приховував від мене, що кохає іншу. Краще б і не читала. Хоча…. Чим краще-то? Зараз я, принаймні, все знаю”.
Найбільше Інгу вразило, що у своєму листуванні Артем освідчувався Ксенії в коханні такими гарними словами, які вона від нього ніколи не чула.
“Мені він таких слів кохання не говорив, – ревниво думала Інга. – Жодного разу від нього нічого подібного не чула. Виходить, що він і не кохав мене ніколи, якщо я не чула від нього всіх цих слів. А з іншого боку? І вона не чує. Може, це все тільки в листуванні?
А в житті нічого такого й немає? Що якщо я все собі напридумувала, а листування це – не більше ніж порожня розвага? Просто мій чоловік така ось людина і дозволяє собі подібне в інтернеті. І немає тут ніякого кохання? І ще невідомо, хто така ця Ксенія. Може, її взагалі немає, а я даремно хвилююся”.
Такими словами заспокоїла себе Інга і хотіла одразу ж зателефонувати чоловікові і все з’ясувати. Але, подумавши, вирішила так не робити.
“І що я з’ясую? – думала вона. – А якщо все так і є насправді? І вони кохають одне одного! Виходить, що він це вміло приховує. І в нього є для цього причини, мені невідомі. Може, він зі мною тільки заради квартири? Або заради дітей? Або ще з якоїсь причини…
Але тоді йому нічого не варто і зараз придумати якусь дурницю, аби не говорити правди. Наговорить усякого, а я повірю; бо не хочу, щоб було по-іншому. Ні. Нічого йому не скажу. Нехай залишається все, як є. Придумаю що-небудь інше, щоб з’ясувати все напевно”.
І придумала. Але одній таку справу провернути було неможливо. Потрібна була допомога.
Звернулася до подруг. Ті охоче погодилися.
– План такий, – пояснювала Інга, – винаймаємо квартиру навпроти. Я роблю вигляд, що їду, а сама ховаюся в цій квартирі. І якщо в нього хтось є, то він, напевно, приведе її додому.
– А дітей куди? Невже до мами в село відвезеш?
– Маму вплутувати не буду. Діти в когось із вас поживуть.
– А якщо він нікого не приведе? – запитували подруги.
– Значить, він – чесна людина, – відповіла Інга. – А все його листування – не більше ніж розвага.
– Нічого собі розвага! – обурилися подруги.
– Згодна! – відповіла Інга. – Розвага та ще! Але з цим я буду окремо розбиратися. Це вже зовсім інший випадок і потребує іншого рішення.
– А ми навіщо потрібні? Наша-то яка роль?
– По-перше, квартиру мені зняти допоможете. По-друге, за дітьми доглянете. А по-третє, ви будете потрібні в тому разі, якщо він когось приведе. Доти не висовуйтеся і на очі йому не потрапляйте. Я вас викличу і скажу, що робити. Ясно?
– Зрозуміло, – відповіли подруги і стали чекати.
А чекати довелося недовго.
Артем привів Ксенію додому вже того ж дня, коли дружина нібито поїхала з дітьми до мами.
Інга розповіла подругам, як діяти далі.
– Усе зрозуміло? – запитала вона, коли закінчила інструктаж. – Чи є запитання?
– Усе ясно, – відповіли подруги. – Привозимо до них його батьків і розкриваємо негідника.
– Правильно. Головне, щоб ви приїхали вночі. Коли вони спатимуть. Квартиру я попередньо відчиню.
Подруги приїхали до батьків Артема о дванадцятій ночі. Наговорили там усякої різної нісенітниці. І вже о другій годині ночі Артем і Ксенія прокинулися від яскравого спалаху світла і гучного, вимогливого голосу батьків.
– Де твоя дружина і діти? – почув Артем грізний голос своєї мами.
– Хто ця жінка? – суворо запитав батько. – Що ви зробили з Інгою?
– Мамо? – злякано вимовив Артем. – Тату? З Інгою все гаразд. Вона поїхала в село. Я зараз усе поясню.
– У селі їх немає! – сказали подруги. – Ми дзвонили її мамі. Вона сказала, що ніхто до неї не приїжджав. Може, поліцію викликати? – запропонували подруги. – Поліція швидко розбереться, де Інга і діти.
– Поліцію? – в один голос запитали батьки Артема. – А без неї ніяк не можна обійтися?
– Ніяк. Тільки з нею і можна розібратися в цій заплутаній справі, в якій ніхто нічого не знає.
– Не треба! – закричав Артем. – Інга просто ще не доїхала. Адже туди довго їхати. А вона тільки сьогодні в обід поїхала.
– І все-таки ми викличемо, – наполягали на своєму подруги. – Нехай вони в усьому розберуться. Зрештою, їм за це гроші платять. Вони перевірять у всіх документи, з’ясують, хто, звідки і навіщо. Ось Ви громадянка, – запитали вони у Ксенії.
– Ви хто? Що тут робите?
– Я не винна, – злякано відповіла Ксенія, до носа натягнувши на себе ковдру. – Це все він. А я тут ні до чого.
– Що ти мелеш! – закричав Артем. – Навіщо все на мене валиш?
– Тому що я взагалі вашу подругу і в очі жодного разу не бачила, – злякано закричала у відповідь Ксенія. – Я прийшла сюди вперше. Вірте мені.
– Поліція розбереться, кому можна вірити, а кому ні, – відповіли подруги. – Там у них із цією справою добре поставлено.
– Мамо. Тату, – жалібно сказав Артем. – Мене тоді точно затримають. Адже я тут навіть не зареєстрований. І паспорт мій кудись подівся. Зранку його знайти не можу. І невідомо, чим усе це закінчиться. Ні. Мені не можна в поліцію. Раптом з Інгою справді щось сталося? На мене тоді першого і впаде підозра. Що робити?
– Одягайся швидше і спускайся. Ми чекаємо на тебе в машині, – сказав батько, схопив дружину під руку і вони вийшли з квартири.
– Усім залишатися на місцях, – грізно кричали їм услід подруги, – ніхто нікуди не йде. Аж до приїзду поліції і з’ясування всіх обставин.
– Ага, як же, робити мені більше нічого, як тут залишатися, до з’ясування всіх обставин, – схоплюючись із ліжка, закричав Артем і подивився на Ксенію.
– А ти чого розляглася? – закричав він. – Особливе запрошення потрібне? Чи чекаєш, коли за тобою приїдуть?
– А що робити-то? – запитала Ксенія, злякано дивлячись на все, що відбувається, з-під ковдри.
– Валити звідси треба, – сказав Артем. – Чим швидше, тим краще.
– Ніхто нікуди не йде, – знову кричали подруги і тим самим ще більше підганяли Артема і Ксенію. – Ми вже всіх викликали. Зараз приїдуть. У всьому розберуться.
– Ключі від квартири залишаю, – сказав Артем, виходячи разом із Ксенією з квартири. – А ви – її подруги, ось і чекайте, кого хочете, і розбирайтеся. Тепер ви за все відповідаєте. А я ні в чому не винен.
Залишок ночі подруги допомагали Інзі збирати речі Артема в сміттєві пакети.
А коли настав ранок, Інга зателефонувала чоловікові і сказала, що їй зателефонували подруги, і вона повернулася. І тепер вона чекає його вдома, щоб у всьому розібратися.
Артем не знав, що робити, і вирішив порадитися з батьком. Як із людиною досвідченою в таких справах.
– Будь сміливим і нахабним, – упевнено відповів батько.
– Як це? – не зрозумів Артем.
– А ось так! Скажи їй, що нічого не було. Хіба мало, хто і що побачив. А ти скажи, що тебе напоїли снодійним!
– Снодійним?
– Так. І, найімовірніше, це зробили її ж подруги. А поки ти спав, саме вони спеціально підсунули тобі в ліжко якусь дівку.
– Навіщо?
– Із заздрощів. Не можуть спокійно дивитися на вашу щасливу сім’ю.
– А як же Ксенія? Про неї що сказати?
– А ти її знати не знаєш. Уперше побачив. Упевнений, що Інга, як любляча дружина, скоріше повірить у цю нісенітницю, ніж у те, що ти їй зраджуєш. А я підтверджу все сказане тобою. А треба буде, і маму твою змушу підтвердити.
– Ти – геній, тату, – захоплено вимовив Артем. – Так і скажу. У всьому звинувачу її подруг. І в результаті вона від них відвернеться.
– Точно! – погодився тато. – Вона відвернеться від подруг. А ти зможеш спокійно продовжувати жити, з ким хочеш.
Артем уже підійшов до під’їзду, коли йому зателефонувала Інга.
– Не треба заходити, – сказала вона. – Підніми голову вгору. Зараз я скину тобі твої речі.
Усі речі Артема вмістилися в пакетах для сміття. Інга по черзі викинула їх Артему з третього поверху.