Я, за своєю природою, людина, вельми соціальна. Завжди вміла знаходити спільну мову з людьми та швидко заводити знайомства у будь-якій компанії. Тільки ось ця справа ніколи щастя мені не приносила.
Мені завжди хотілося мати одну кохану людину поруч. Колись давно, в дитинстві, я покохала хлопчика, який скористався мною і зрадив. З того часу, здається, мої стосунки з протилежною статтю пішли під укіс.
У свій час я навіть ненавиділа всю чоловічу частину населення та й вдома був не найкращий представник. Минали роки, мені дуже хотілося про когось піклуватися та любити.
У мене було багато друзів, які змінювалися протягом життя, але саме пару я собі знайти не могла. На цьому ґрунті виробився комплекс із приводу своєї зовнішності, і я тотально перестала стежити за собою.
Рік тому мене знайшла одна людина. Цілком випадково, але всі випадкові зустрічі не випадкові. І потім він закохався у мене. Я вирішила, що одного разу відповім йому взаємністю. Так і сталося.
Все, що я від нього хотіла – зустрічі. Ми живемо в різних містах, тому я приїжджала до нього, але тільки ця людина боїться виходити з дому. Він вважає, що я побачу його і втечу.
Я намагалася неодноразово довести йому, що саме я в ньому ціную та люблю. Однак це провокувало багаторазові сварки, внаслідок чого він покинув мене. І з того часу з моєю головою якийсь непорядок.
Ми продовжуємо зрідка спілкуватися й досі, і я знаю, що ми не можемо жити один без одного, але я зовсім не знаю, що мені робити. Він — упертий, депресивний домосід, але все одно коханий.