Проблеми з чоловіком у мене з’явилися порівняно недавно. Хоча, напевно, вони завжди були. Просто я закривала на це очі. Загалом, почну з самого початку. Я познайомилася з коханим трохи більше п’яти років тому.
Він одразу ж сказав мені, що у нього є син від першого шлюбу. Я не бачила в цьому нічого такого, всяке буває. Та й мені спочатку подобалося бачити, який він турботливий. Я розуміла, що він стане чудовим батьком для наших дітей.
Через півроку після знайомства він покликав мене заміж. Я була впевнена в цьому чоловікові і погодилася, навіть не замислюючись. Поруч із ним я перебувала як за кам’яною стіною. Хіба це не те, про що мріють усі жінки?
Весілля зіграли затишне і скромне. Покликали найближчих людей і відсвяткували наш день без зайвого пафосу. Щастя любить тишу. Через якийсь час чоловік повідомив мені, що його син приходитиме двічі на тиждень.
Це дні, коли йому за законом дозволено бачитися зі своєю дитиною. Звісно, я не була проти, адже я розуміла, що для нього це дуже важливо. Його сину на той момент було п’ять років, і він потребував батька.
Коли син мого чоловіка приходив до нас, він цілком і повністю був поглинений спілкуванням із ним. Я, як правило, йшла у справах і присвячувала час собі.
У якийсь момент мене почало напружувати те, що син коханого залишався на ночівлю, коли приходив до нас додому. До того ж у перший час коханий спав разом із сином, бо той боявся залишатися один у кімнаті.
Але я мирилася з цим. Мирилася, поки не завагітніла, але ситуація з дитиною мого чоловіка не змінюється. Він, як і раніше, приводить сина два рази на тиждень до нас додому. Весь день присвячує йому, а потім хлопець у нас ночує.
Благо він підріс, і йому більше не потрібна компанія батька вночі. Але ситуацію це не змінює. Буває, хлопець вередує і влаштовує істерики, а я хочу побути в тиші. До речі, вагітність у мене не найлегша і найспокійніша.
Тому для мене так важливо, щоб чоловік завжди був поруч, але цього не відбувається! Тільки не треба кидати в мене тапками: я говорила зі своїм чоловіком. І не раз! Але він мене не чує. Розповідає, що дуже кохає мене.
Але й сина свого любить не менше. І оскільки він бачиться з ним лише два рази на тиждень, то має приділяти йому максимум своєї уваги. Мені просто цікаво, що буде далі. Це зараз я вагітна, але ж за кілька місяців народжувати.
Наше життя дуже зміниться. Підгузки, дитячий плач, перші зуби… Як я справлятимуся з малюком, якщо поруч не буде мого чоловіка? Я й так постійно нервую, а коли приходить син чоловіка, то мій настрій падає просто нижче плінтуса.
Не знаю, що мені робити і як поводитися, щоб чоловік сприйняв наші проблеми всерйоз. Він вважає, що мною керують гормони, мовляв, скоро все це мине. Але я-то розумію, що стане тільки гірше. Як мені бути?
