Сьогодні вранці чоловік зробив мені істерику. Вкотре він докоряв мені, що в моєму будинку багато років не робився ремонт.
Тому, виявляється, до нас не ходять гості, і ми не маємо друзів. Сам чоловік іногородній, свого житла він не має ні тут, ні в рідному місті.
Тут він працює та познайомився зі мною. Я живу з мамою. Виросла без батька. Грошей у сім’ї завжди було мало. Насилу вистачало на їжу, одяг, оплату комунальних послуг.
Ремонт робився 20 років тому. Розумію, що це погано. У дитинстві справді соромилася запрошувати подруг додому в гості через відсутність ремонту.
Чоловік за фахом – ремонтний працівник. Ремонти – його хліб. Коли ми готувалися до весілля, він зробив у нашій майбутній кімнаті чудовий ремонт.
Потім, у перші роки шлюбу зробив ремонт на кухні, у ванній та санвузлі. Мене дуже тішило перетворення мого будинку. Я була вдячна чоловікові.
Якось, коли мене дуже засмутили, я плакала і розповідала чоловікові про всі свої образи. І в тому числі розповіла, як соромилася, що у будинку немає ремонту. І подякувала йому за те, що він зробив мій дім гарним.
Як мій уже наш, виходить. І з тих пір майже при кожній сварці (а вони часто бувають) чоловік нагадує мені ті мої слова про ремонт.
Хвалиться, що до нього не було ремонту, а був свинарник. Звинувачує мою маму, що вона власноруч не зробила ремонту за стільки років.
Мені дуже прикро чути таке. Уся подяка до чоловіка випарувалася. Залишилася туга, що я йому зобов’язана за цей ремонт, що я невдаха, раз це мій чоловік зробив ремонт, а не сама заробила на нього і найняла ремонтних працівників.
А ще у чоловіка постійне невдоволення тим, що в нас рідко бувають гості. Він виріс у сільській сім’ї, у них була купа родичів, які збиралися разом на кожне свято. Йому подобалися ці збори, там дуже багато пили, співали пісень.
У його мами було багато подружок-сусідок, які щодня забігали до неї в гості перемити один одному кістки та випити чарку-другу. Чоловік звик, що у його будинку завжди були гості.
А я звикла, що гості бувають рідко, кілька разів на рік. Моя сім’я родичів практично не має. Була одна родичка, яка не подобалася чоловікові, і він грубо з нею повівся. Вона образилася і більше не спілкується з нами, хоча ми з мамою просили пробачення за мого чоловіка.
Зрештою, тепер до нас взагалі ніякі родичі не ходять. Крім того, я не маю подруг. Так уже вийшло, що й заміж я виходила вже, самотньою і без подруг. Розвела нас життя з різних причин.
У чоловіка теж немає друзів у моєму місті. Він один, як сич. Так, і вдома у нього друзів немає, наскільки я зрозуміла, коли ми приїжджали до його рідні.
Родичів та сусідів багато, але всі вони – друзі мами чоловіка, а не його особисті. І ось це звинувачення, що, мовляв, у мене в будинку не було ремонту, тож до нас не ходили і не ходять родичі та друзі.
Я відповіла чоловікові, що він може запрошувати додому своїх друзів, ось тільки їх чомусь у нього немає. 10 років живе у моєму місті, а друзів так і не завів. Нагадала, що єдину мою родичку він і відвадив від будинку.
Сказала, що я не винна, що так вийшло, що я не маю подруг і родичів. Що ремонт тут ні до чого. І тим більше не винна, що в нього самого немає друзів.
