Після розриву мого сина з колишньою дружиною, я почала часто до нього навідуватися. Хоч він і дорослий вже, для мене все одно як дитина. Я бачу його біль, намагаюся якось підтримати, відвести від важких думок.
Вважаю, так має чинити будь-яка мама. Адже ми старші, досвідченіші і більше розуміємо в житті, незважаючи на те, що наші діти вважають інакше.
Коли Денис вперше познайомив мене зі своєю майбутньою дружиною, Дариною, я відреагувала як типова мати, яка турбується. З одного боку, була рада за сина, адже він нарешті знайшов собі пару. Але з іншого, мені було незрозуміло, що за дівчина стоїть переді мною. Симпатична, одразу видно, що любить поговорити, енергійна.
Потім я дізналася, що вона була донькою мого колеги, з яким ми працювали раніше на одному підприємстві. У цьому не було нічого дивного, наше містечко зовсім невелике, всі один одного хоч трохи та й знають. Ми навіть якось обговорювали це зі сватом, згадували молоді роки і те, що раніше все було інакше. Ну та гаразд.
Після весілля син із дружиною переїхали жити на орендовану квартиру, благо зарплата сина дозволяла. Дарина залишилася на господарстві, все було гаразд. Потім сина підвищили, і їхня родина вирішила завести дитину. Я десь читала, що з появою первістка всі пари зазнають найбільшого стресу і тиску у всіх сенсах. Але Дарина та Денис у цьому плані впоралися на відмінно.
Я іноді до них навідувалася. Дізнатися, що та як. У квартирі завжди було прибрано, невістка чудово справлялася зі своїми обов’язками, адже на роботу вона не ходила. Якщо чесно, вона навіть вона навіть іноді давала мені якісь поради. Не те, щоб я вважала себе поганою господинею, але було приємно виявити, що молодому поколінню є що розповісти.
Потім народився мій другий онук. Турбот у молоді побільшало, почався стрес і навіть невеликі сварки. Хоча, за словами сина, нічого особливого. Навіть рідним людям буває складно ужитися. Денис орав на роботі, щоб забезпечити сім’ю, і часто пропадав на день чи два. Особливості професії, що вдієш.
А потім, прямо в мить, все пішло шкереберть. Виявилось, у Дарини вже давно був інший. Близько року. Якби онуки не були схожі на сина як дві краплі води, я точно засумнівалася б у його батьківстві. Загалом, за словами Дениса, рутина та постійна відсутність чоловіка в будинку їй набридли і вона познайомилася з якимось пройдисвітом. А далі зрозуміло.
Вона пішла з дому, забрала дітей. На жодні умовляння не реагувала. Почала жити з тим чоловіком і на контакт зовсім не йшла. Сумна сторінка життя мого Дениса. Дякувати Богові, він хоча б не почав заглядати в пляшку. Просто працював з ранку до ночі, так що навіть схуд на 15 кілограмів. Крім того, його в житті нічого більше не цікавило.
Я всіляко намагалася підтримати сина. Але він не те, щоб не слухав. Просто не реагував, казав, що все гаразд і він з усім впорається. Я приходила до нього час від часу, щось готувала, іноді кидала речі у пральну машину. Так, щоб Денис зовсім не розвалився та продовжував нормальне існування.
Після всього цього жаху тільки уявіть моє здивування, коли я вкотре зайшла до сина в квартиру і побачила її знову. Дарина стояла в халаті, з мокрою головою. Мені здалося, що вона навіть усміхалася. В той же момент на поріг вийшов Денис і дуже швидко, взявши мене під руку, вивів у під’їзд і далі надвір.
Там він із червоними очима швидко протараторив, що нам зараз не треба бачитися, а краще зустрітися ввечері того ж дня. А поки що він зайнятий. Так я й побрела додому пішки, перебуваючи у справжньому шоці від побаченого.
Того дня, як і наступного, ми так і не побачились. Лише за три дні Денис вийшов на зв’язок. Він був стриманий, говорив упевнено і зовсім не був схожим на себе колишнього. Мов щось вдихнуло в нього життєві сили. Це мене й лякало, і тішило одночасно.
Загалом його позиція була такою: Дарина просто оступилася. Тепер вона вдома, як і діти. З цього моменту у них все буде як раніше, а на минуле варто заплющити очі. Так, було боляче і неприємно, але він її вибачив і любить і досі. І впевнений, що подібне більше не повториться. Ніколи.
У свою чергу, якщо я буду проти, якщо його відмовлятиму або говорити щось погане про неї, Денис перестане підтримувати зі мною всяке спілкування. Він вирішив. Тому що це його родина та його проблеми. Це, можна сказати, ультиматум.
Ось такі справи. Зізнаюся, тепер моя черга перебувати в шоці. Не знаю, як можна бути таким сліпим та довірливим. Люди розлучаються, так буває. Та й неможливо все повернути назад. Так уже не вийде. Я це точно знаю, не дарма ж виховувала Дениса сама. Але найбільше мене дивує, як можна було так вчинити з рідною матір’ю.
Я ж підтримувала його весь цей час, переживала. А він так мені відплатил. Хоча це моя дитина, зараз я дуже на нього сердита. Розумію, що має пройти якийсь час, щоби все всередині заспокоїлося. Але мені від цього не легше. Як поводитися, чим себе зайняти, не знаю. Ця ситуація просто не виходить із голови. Сподіваюся, скоро все зміниться. Ну а поки що залишається лише терпіти.
