Так вийшло, що у свої 27 років я вважаю свекруху ріднішою за маму. І справа не в образах із дитинства. Моє рішення максимально зважене та обдумане. Я суджу тільки з того, що зараз бачу. І це дуже засмучує.
З іншого боку, я знайшла нову маму, яку теж дуже люблю. Думаю, це лише плюс для зміцнення моєї родини. Мого шлюбу.
Моя мама – жінка енергійна, спортивна. У свої 50 з лишком років вона легко сідає на шпагат і може пробігти стометрівку швидше, напевно, будь-якого однолітка-чоловіка. Це в неї генах. Вона все життя займалася спортом, пробувала себе у карате, гімнастиці, йозі. І згодом у неї викувався відповідний характер: жорсткий, безкомпромісний. Іти лише вперед.
Я з дитинства виховувалась у відповідних умовах. Максимум фізичних активностей, постійні спортивні секції та гуртки. З ранніх років я була оточена тренерками, які, як на мене, планували зробити з мене як мінімум олімпійську медалістку. Інакше пояснити їхню жорстокість на тренуваннях я не могла.
Ближче до 15 років стало зрозумілим, що спортивного майбутнього в мене не буде. Я скроєна інакше, не маю такого твердого характеру, та й навіть з незліченними дієтами та дефіцитом калорій моя жіночність давалася взнаки. Втім, мені подобалося і подобається бути стрункою. Цього не відібрати. Інша річ, якою ціною цього досягати.
В результаті моя юність і дорослішання пройшли практично без участі мами. Вона сфокусувала всю свою увагу на молодшому браті і до мене відтоді ставилася з деякою прохолодою. Навіть коли я виходила заміж, для неї це було щось подібне до робочого свята. Вона, звісно, нічого не вживала, не веселилася. Просто просиділа за столом весь вечір і щось дивилась у телефоні.
Потім я ближче познайомилася зі свекрухою. З побоюванням передчувала наше майбутнє спілкування. Ви й самі знаєте, що говорять про свекрух. І для мене це стало справжнім одкровенням. Весела, харизматична жінка. Із щирою посмішкою, чарівністю та благодушністю. Вона довго розповідала, як чекала на нашу зустріч, по-справжньому цікавилася моїм життям, багато сміялася. Я була в шоці.
Знаєте, є ось усіма улюблені актриси, яких обожнює вся країна і навіть більше? Або ж є спортсменки, яких поважають за досягнення, але ніхто не знає, як вони поводяться в реальному житті? Ось щось таке описує мою свекруху та маму.
Після весілля ми із чоловіком живемо в окремій квартирі. Хочете, скажу, хто забезпечив нам житло? Правильно. Мама та тато чоловіка. Насправді вона була куплена вже давно, вони, як то кажуть, підготувалися. Моя мама сказала, що рада за нас і на цьому було все. Її батьківський обов’язок виконано: дочка тепер не її турбота.
Щотижня до нас дзвонить свекруха і цікавиться, як у нас справи. Іноді вона приходить і допомагає. Може принести продуктів, які дешево урвала на ринку. Іноді сприяє фінансово. Я можу до неї звернутися за будь-якою порадою. Вона завжди знає, що підказати як щодо господарства, так і з питань у відносинах. Намагаюся не думати про неї як про подругу. Але виходить само собою.
У той же час мама може скинути мій дзвінок, якщо перебуває у залі або просто не має бажання спілкуватися. У гості вона за весь час, що я одружена, приходила лише кілька разів. І то, це було офіційно і швидше як щось зобов’язуюче. Було видно, що її не цікавлять наші обновки, побут тощо. Ну що вдієш, така людина.
А на мій недавній день народження вона прийшла зовсім без настрою. Сказала, що часу довго розсиджуватися немає і що ввечері має свої справи. Пішла ще до заходу сонця.
Подарувала символічний конверт із грошима (нічого особливого), ні з ким не розмовляла. Щойно пожурила мене за те, що я в чотирьох стінах зовсім «обабилася», хоча я за собою такого не помітила. У мене є ваги, і я за звичкою багато не їм, тим паче жирної їжі.
А свекруха весь вечір веселилася, розповідала про сина, думки про майбутнє. Коротше, лише потроху, але якось зуміла бути зовсім ненав’язливою. Мені вона презентувала золотий ланцюжок, як у однієї телеведучої, яку ми часто обговорюємо. Від неї я отримала масу задоволення і навіть наступного ранку ми розмовляли по телефону.
Ось так буває. Рідна мати для мене зараз далі за матір, яка з’явилася після зустрічі з чоловіком. Я навіть у дечому стала наслідувати її. Наприклад, у манері одягатися. І це при тому, що я молодша. Як на мене, такими мають бути стосунки між матір’ю та донькою. А з рідною мамою… Ну що ж, мабуть, ми маємо різні типи характеру. Принаймні так мені думати легше.
