В мене є шкільна подруга, з якою я довгий час була дуже близька. Але, як це буває, з роками ми перестали спілкуватися. В кожної своя сім’я, в кожної своя робота, от часу й не вистачало навіть на каву. Пройшов ще час і ми зовсім спілкуватися перестали.
Нещодавно я її випадково зустріла і не впізнала в цій жінці свою стару подругу. Якось осунулася та стала схожа на загнане звірятко. Вона наче зраділа нашій зустрічі, але я не встигла нічого сказати, як вона одразу про роботу заговорила.
Її дуже цікавило, чи не маю я для неї підробітку. Навіть не спитала, як в мене справи, чи все добре в мене зі здоров’ям. Отак одразу просити роботу. Спочатку я подумала, що вона втратила роботу і їй потрібні гроші, тому я спитала про її чоловіка.
Виявилося, він працює, але отримує копійки й інше місце шукати не хоче. Вона ж, щоб грошей вистачало, має основну роботу та два підробітки, ну вже один. Подруга моя працює кожного дня, не має вихідних чи відпусток, а чоловік ще й докоряє їй.
Потім вона жалілася, як важко жити на маленьку зарплату, що без додаткового підробітку добробут сім’ї зійде нанівець. Мені цього, звісно, не зрозуміти, але моя думка їй була й нецікава. Вона десь хвилин 30 чи 40 тільки й розповідала, як їй погано, не даючи мені й слова вставити.
В якийсь момент у мене взагалі зникло бажання щось розповідати подрузі. Невже вічна погоня за грошима так змінює людей? Потім з’ясувалося, що вона ще й синові гроші дає. Ось тут я теж незрозуміла.
Коли мої діти, то, навпаки, почали нам із чоловіком допомагати. З появою онучки все трохи змінилося. Але син і дочка завжди готові допомогти, якщо треба буде. Питання про те, щоб їх щомісяця їм давати гроші, вже давно не стоїть.
Мені дуже сумно, що в моєї подруги в її роки все склалося саме так, але й відраза якась є до цієї ситуації. Щиро не розумію жінок, які тягнуть на собі всі турботи сім’ї, вважаючи, що це нормально. А може це я чогось не розумію?
