Весь вечір жінка дивилася нові рецепти, щоб чимось здивувати свекруху. Відносини між ними були рівними, але іноді логіка та вчинки Василини Володимирівни обурювали Світлану. Наступного дня вона пішла з роботи раніше та приступила до приготування кулінарних шедеврів.
Дочка Світлани та Захара, Настя, повела носом, вдихаючи запах грибного соусу, що кипів на плиті та запитала, до якого свята вони готуються. Настя з Василиною Володимирівною практично не спілкувалася. Якось не ріднилися. Свекруха воліла проводити час із молодшою онучкою, Ірочкою.
Василина Володимирівна виправдовувала таку поведінку тим, що коли Настя була маленькою, жінка ще не могла повністю присвятити себе старшій онучці, тому не приділяла їй час. Ірочка ж народилася у «зручний» момент. Василина Володимирівна перевелася на нову роботу з вільнішим графіком.
Тому свекруха завжди і скрізь була з Ірою: а та, як хвостик, всюди тягалася за бабусею. Ситуацію ускладнювало те, що зять Василини Володимирівни загинув кілька років тому, і дочка була змушена працювати. Бабуся розуміла це і охоче йшла на допомогу.
Часом змушувала й інших членів сім’ї надавати посильну допомогу вдові з донькою, які втратили годувальника. Василіна Володимирівна наполягала і тому, щоб син допомагав сестрі в міру можливості, частенько нагадуючи йому про обов’язок перед сім’єю. Світлана не заперечувала.
Вона й сама підкидала племінниці чоловіка на цукерки, віддавала речі Насті, які могли підійти Ірочці на виріст, але, на жаль, все частіше допомога сприймалася не як благо, а як обов’язок. Це спромоглася зрозуміти навіть Настя, хоча її життєвий досвід був обмежений юним віком.
Василина Володимирівна з Ірочкою прийшли рівно о сьомій. Пунктуальності свекрухи було не позичати. Вона принесла до столу варення, яке закатала рік тому. Вона поставила банку в центр столу, а пакет простягла невістці, щоб вона поклала хороші речі для Іри.
Світлана навіть не зрозуміла про що взагалі мова. Захар, виявилося, пообіцяв віддати взуття Насті. Бабуся повернулася до старшої онучки та наказала підняти ногу. Настя скривилася. Їй не було чого догоджати бабусі. Тому вона просто розвернулась і вийшла із кухні.
Ось тут вже й Світлані дісталося, бо вона погана мати і не змогла виростити дочку чуйною та жертовною. Жінка змусила внучку приміряти капці Насті. Як не намагалася Світлана переконати, що носити та міряти чуже взуття негігієнічно, Василина Володимирівна ніби не чула розумних доказів.
У її голові сиділа ідея «фікс»: зібрати Ірішку у поїздку, яку вони з дочкою розпланували заздалегідь. «Не знаю, з чого ви взяли, що я погана мати, але я намагаюся», – образилася Світлана, але тарілку зі спагетті та соусом посунула ближче до гостей. Іринка вплітала макарони так, що за вухами тріщало.
А свекруха ніяк не вгамовувалася, вимагала, щоб Світлана гарно вдягнула та взула Іринку. Дівчинка тим часом доїла спагетті, і сама полізла перевіряти шафи. Дівчинка була не дуже вихована, можна навіть сказати, розпещена. Вона вивалила з шафи новенькі босоніжки на невеликому каблучці Насті.
Звичайно ж, бабуся розпорядалася, аби її улюблениця їх відразу ж приміряла. Світлана навіть завмерла від такого нахабства. А там Ірина й сумочку побачила та полізла всередину. Тут Настя вибігла зі своєї кімнати і різко висмикнула з рук двоюрідної сестри свою нову сумочку.
Ірина скорчила незадоволене обличчя та почала жалітися, що вона сирота і нікому не потрібна. Настя сердито подивилася на Іру, а потім перевела погляд на матір. Світлана хоч і не була на боці зухвалих родичів, але зухвальства дочку не вчила.
Тут втрутилася свекруха та почала лаяти онуку, бо та невихована. Настя за словом в кишеню не полізла і відповіла бабусі все, що мала на думці, потім забрала тарілку з-під носа у гості, взяла сумочку і пішла до своєї кімнати, грюкнувши дверима. Світлана навіть не знала, що сказати.
Поведінка родичів її, м’яко кажучи, здивувала. Свекруха знову накинулася на онуку. Ту Світлана згадала, що її подруга речі віддає і порадила свекрусі до неї звернутися. Краще б вона того не казала, такий крик здійнявся. Скандал закінчився тим, що Настя залишилася без босоніжок.
Василина Володимирівна з онукою пішли, але жінка не залишила поза увагою поведінку старшої онуки. Вона розповіла синові, як грубила їй Настя. А ту т син зібрався з родиною їхати на відпочинок і знову все с початку. Василина Володимирівна вирішила, що зможу й Ірочку притулити але не тут то було.
Василина Володимирівна знову поїхала у гості до сина, цього разу одна. В цей раз і неї була геніальна ідея – син має відмовитися від відпочинку, а половину грошей віддати їй, щоб вона з Ірою поїхала на відпочинок, бо лікар сказав, що дівчинці потрібне морське повітря.
Та в цей раз син підготувався. Він погодився дати грошей, але за умови, що на море поїду і Настя. Василина Володимирівна витріщила очі. Враз вона змінилася в обличчі. Вона одразу замахала руками, відмахуючись від другої онуки, бо вона не вихована та зухвала.
В цей момент її син нагадав, що вона своїй онучці останній раз щось дарувала ще за царя Гороха. На що Василина Володимирівна мовчки роздмухувала ніздрі. Вона вже зрозуміла, що Захар більше не допомагатиме. Захар залишив матір сидіти на кухні з подивом і розгубленістю.
Вона трохи посиділа, засмутилася, що виховала поганого сина і пішла ні з чим. На море вони того року не поїхали: Іринка попросила новий комп’ютер до школи, який бабуся звісно купила за останні відкладенні гроші. Захар, Світлана та Настя чудово відпочили.
І нікого з них не мучила совість про те, що вони віддали перевагу своїм інтересам перед родичами. Особливо коли дізналися, що гроші, відкладені на чорний день, Василина Володимирівна «вклала» в покупку ноутбука для Іри.
