Майже два роки я зустрічалася з хлопцем. Ми ідеально підходили одне одному, ніколи не сварилися. Навіть коли я бувала не права, він ніколи мені не дорікав, завжди все пробачав.
Усі подруги мені заздрили, казали, що кращого чоловіка мені ніколи не знайти. Ми теж мріяли одружитися, але мені належало вчитися у виші, до якого я вступила у столиці.
Ми вирішили, що зробимо це після мого закінчення навчання. Поїхавши з рідного міста до столиці, я спочатку дуже сумувала без нього, ми часто телефонували одне одному, але з часом я познайомилася з іншим хлопцем.
Він був товариським, веселим, дарував мені дорогі подарунки. Я не стала приховувати від свого першого хлопця, що в мене з’явився інший. Але незабаром я зрозуміла, що насправді він не такий, яким здавався бути.
Жили ми в його будинку, і через деякий час часто стали сваритися. Йому здається, що я не права, він завжди починає кричати, а одного разу навіть підняв на мене руку.
Щоправда, потім довго просив вибачення на колінах, і я повірила і пробачила. Через деякий час, після чергової сварки, я переконалася, що він не зміниться.
То він пропонує одружитися, то мені розповідають, що бачили його з іншою дівчиною. І я вирішила розійтися з ним, тим паче я саме їхала додому на канікули.
Вдома я зустріла випадково колишнього і зрозуміла, що він один мені дорогий, але йому про це не сказала, було соромно за свою зраду. Але він, напевно, все зрозумів з мого нещасного вигляду, бо запитав, що в мене сталося.
Я відповіла, що все гаразд. Коли я від’їжджала вже назад, мій колишній хлопець прийшов мене провести і сказав, що кохає мене досі, і завжди чекатиме.
Зараз мені необхідно побути на самоті й розібратися у своїх почуттях. І подумати, як загладити свою провину перед коханим хлопцем, який мене все ще чекає вдома…