Три дні за вікном було дуже шумно — сусідка знову привезла на дачу велику компанію на свята. Тим більше, що й з погодою пощастило: такі сонячні дні — рідкість для пізньої осені.
Анна Дмитрівна не любила свою молоду сусідку.
Вони й не спілкувалися, власне кажучи: Лера — молода жінка, а Анні Дмитрівні вже шістдесят, а її чоловікові Олексію Івановичу — ще більше.
Лера й влітку на дачі бувала лише епізодично й тільки з компанією. Вони не відразу й зрозуміли, що в неї є дочка, та й то завдяки грубим вигукам:
— Еммо, куди ти пішла, йди додому грайся, погода погана!
— Які тобі гості, спочатку навчися поводитися!
— Еммо, ну ж бо, швидко принеси одноразові тарілки й виделки, і щоб я тебе не бачила, тут дорослі розмовляють!
З друзями Валерія голосно реготала, вони смажили м’ясо й випивали в альтанці, а Емму зазвичай навіть не було чутно. Через кожне слово і Лера, і всі її друзі сипали лайкою, тож, можливо, й справді їй не місце поруч із ними.
Від сусідів навпроти Анна Дмитрівна випадково дізналася, що Лера незаміжня, ось і намагається знайти собі пару, але поки що у неї нічого не виходить. Сама вона — диспетчер в автопарку, ось і звикла кричати на чоловіків і говорити їхньою мовою.
— Та хто на неї погляне, хіба що з переляку, — бурчав чоловік.
Він навіть кривився, коли раптом приїжджала сусідка — значить, спокою не чекай.
А Лера дуже вправно розставляла всіх по місцях, і вже один із гостей косив зарослу травою ділянку. А хтось прибивав перила на старому ґанку, ставив мангал, рубав висохлі дрова та нанизував шашлики.
— Схоже, вона вічна гостя, що за дівка у покійної Світлани Сергіївни будинок купила, — обурювався Олексій Іванович. — Та ще й потім за кермо сідає, якась авантюристка!
Але знову ж таки від сусідів Анна Дмитрівна дізналася, що нова господиня дачі Світлани Сергіївни взагалі не вживає, не любить міцне, просто вона така галаслива й криклива, що й здається, ніби завжди напідпитку.
Але краще до Лери вона від цього ставитися не стала…
У ці ж вихідні Лера з компанією особливо сильно розгулялася.
Чоловік Анни Дмитрівни прийшов додому з вулиці розлючений, він чув, як Лера біля паркану розмовляла з одним із хлопців.
— Уяви, вона йому каже: «Скажи хлопцям, що це вони розбили твою машину, хай скидаються на ремонт, а ми гроші навпіл поділимо!» А цей… їй і відповідає: — А що, гарна ідея, давай прямо зараз і вигадаємо версію! І почали обговорювати. Я плюнув і пішов, навіть кущі біля паркану не встиг до кінця обрізати, ось стерво!
Компанія гуляла довго, мало не до самого ранку, потім, здається, всі заспокоїлися. Але до полудня прокинулися, і почалася лайка.
Анна Дмитрівна роздратовано слухала, як Лера крикнула, що вони їдуть. Вони завантажували речі в машину, так грюкаючи дверцятами, що її Олексій Іванович не витримав і навіть вигукнув у розпачі:
— Та щоб у тебе дверцята в машині зовсім відвалилися, щоб більше сюди не приїжджала.
А Лера з компанією, різко натиснувши на газ, поїхала з дачі, схоже, раніше, ніж планували. Мабуть, посварилися через щось, ось і поїхали раніше часу.
Усі навколо з полегшенням зітхнули — тут зараз переважно люди похилого віку, не сезон. Та й ніхто з цією Лерою зв’язуватися не хоче, надто вже вона груба й хамовата.
А на їхніх дачах нарешті запанувала довгоочікувана тиша.
Звідкись линула тиха приємна музика. Сусід теж обрізав гілки на деревах, а хтось уже розпалював мангал, але все це відбувалося делікатно, без різких вигуків і слів.
До вечора чоловік розтопив піч, і затишне, ні з чим не порівнянне тепло розлилося по кімнаті. Анна Дмитрівна влаштувалася з в’язанням біля телевізора. Вдень вона набігалася, посадила часник на зиму, вкрила троянди, адже вони скоро їдуть.
Полуницю теж прикрила гілками ялівцю — він так розростився за літо, що довелося обрізати, а гілки стали в нагоді…
— Я ненадовго відкрию вікно, піч висмоктала кисень, нехай трохи провітриться, бо спати буде важко, — чоловік привідкрив вікно й пішов, а Анна Дмитрівна через деякий час почула якесь жалісливе нявкання.
Спочатку вона вирішила, що сусідка Валя знову забула свою стару кішку Дану. Таке вже не раз траплялося: Дана могла знову загуляти, а Валя поїхала без неї.
Але нявкання стало лунати частіше й більше нагадувало вже плач, а не котяче нявкання.
Анна Дмитрівна встала, підійшла до вікна, і їй здалося, що в темному вікні будинку їхньої галасливої сусідки Лери промайнула чиясь тінь. А потім знову стало чути плач і стукіт у вікно. Ну точно, в будинку хтось є.
Анна Дмитрівна накинула куртку й вийшла у двір.
Чоловік ще порався по господарству, набрав у лійку води з бочки — літню воду в них уже відключили, а свердловину, кажуть, треба робити, коли живеш постійно.
— Чого ти вийшла? — здивувався Олексій Іванович.
— Та мені здалося, що в будинку у Лери хтось плаче.
— Та годі, тобі здалося, вони ж давно поїхали, — чоловік знову скривився, як завжди, коли згадували про Леру.
— Давай все-таки перевіримо, — попросила вона чоловіка, і він неохоче погодився.
У кутку їхньої ділянки, де була загальна розводка літньої води, у сітці між їхньою ділянкою та ділянкою Лери була дірка для проходу. Вони пройшли на чужу ділянку, підійшли до того вікна, і раптом обоє побачили у вікні плачучу Емму…
З великими зусиллями дівчинка відчинила вікно зсередини, Олексій Іванович підставив драбину й допоміг їй спуститися.
Емма вся тремтіла, вона замерзла й схлипувала, плакати вже не мала сил.
— Мама буде лаяти мене, що я така дурепа, знову зганьбила її перед людьми, — побачивши Анну Дмитрівну й Олексія Івановича, дівчинка з новою силою розридалася.
— Твоя мама божевільна, ось що! — не витримав Олексій Іванович. Він зняв з себе куртку, закутав худеньку, як курча, Емму й поніс додому.
— Мені вже шість років, я скоро піду до школи, — через годину, почервонівши від тепла печі та смачного курячого супу, гордо розповідала Емма. Поївши, вона відразу заснула на дивані під ковдрою.
— І що, ця зараза так і не помітила, що донька зникла, ну й матір, — обурився Олексій Іванович. Але Анна Дмитрівна набрала номер бухгалтера їхнього селища, дізналася номер Лери, і вже за кілька хвилин їй зателефонувала.
— Велика честь, мабуть, так і не помітила, що донька зникла, та її треба позбавити материнських прав, — обурювався Олексій Іванович, — Та як це можна було забути доньку, я цього не розумію?
Лера відповіла не відразу, і, як не дивно, досить ввічливо:
— Та я зрозуміла, що зачинила її в будинку, та ще й світло вимкнула. Але Емма у мене не загубиться, вона витривала, як і я. Ми просто на виїзді на трасу потрапили в аварію, досі тут стоїмо, розбираємося. Дякую вам, можна Емма у вас побуде, я за нею завтра приїду…
Вранці дівчинка прокинулася раніше за всіх, акуратно склала плед, знайшла на столі гребінець і причесалася. Потім вмилася водою з умивальника, який Олексій Іванович ставив у будинку, коли відключали літню воду.
І дівчинка розбудила господарів:
— Доброго ранку, бабусю Анно, дідусю Льоша, а я вмію варити рисову кашу й пекти млинці, а ще робити смачні бутерброди, давайте я допоможу?
Анна Дмитрівна була дуже здивована: Емма вміла і пилососити, і готувати, і вже непогано читала, і рахувала до ста.
— Хто ж тебе всьому цьому навчив? — запитав Олексій Іванович, і її відповідь вразила їх обох.
— Це мама мене навчила, щоб я вчилася краще за всіх і не була дурненькою, як вона, — весело повторила Емма слова матері.
— А ще мама сказала, що я буду щасливою, бо я не дуже вродлива, адже якщо не народишся вродливою, то будеш щасливою, — повторила дівчинка вільну інтерпретацію вислову своєї мами.
І навіть Олексій Іванович розсміявся, дивлячись на Емму,
— Ну й мама у тебе…
Вдень Анні Дмитрівні зателефонував онук Вадим.
— Бабусю, ну коли ви повернетеся з дачі, я хочу до вас у гості.
Анна Дмитрівна слухала безтурботний голос Вадима й порівнювала. Йому вже дев’ять, а він зовсім як дитина, і нічого з того, що вміє Емма по господарству, Вадим робити не вміє, ну хіба що добре вчиться, ось так, буває…
Лера приїхала за Еммою лише ввечері на таксі. На лобі в неї була гуля — вона вдарилася під час аварії, вантажівка підрізала кілька легкових автомобілів.
— Дякую вам, може, й добре, що про Емму забули, — раптом посміхнулася Лера, і навіть чоловік Анни Дмитрівни не знав, що сказати. А Лера раптом несподівано додала:
— Та й взагалі я перед вами в боргу!
І вона справді згодом не раз виручала Анну Дмитрівну та Олексія Івановича: їхній син не дуже любив дачу, а Лера виявилася дуже чуйною.
Наступного літа Вадим на дачі подружився з Еммою: його однолітки не приїхали, і від нудьги він катався з нею на велосипеді.
А ще через п’ять років Вадим раптом заявив, що коли виросте, одружиться з Еммою, бо вони кохають одне одного, і вона — найкраща дівчинка на світі.
— Важко заздалегідь сказати, добре це чи погано, якщо таке раптом і справді трапиться, — філософськи зауважила Анна Дмитрівна, коли вони з чоловіком залишилися вдвох.
Чоловік же відповів їй несподівано:
— Знаєш, може, у наш час так і треба — вміти все й брати життя за горло? Та й взагалі мені Емма подобається, вважай, що нашому Вадиму пощастить, якщо він одружиться з нею. Тільки ось теща у нього буде аж надто галаслива!
І обоє розсміялися, згадуючи, як раніше не любили Леру…
