– Віро, мій брат житиме з нами, – оголосив Макар своїй дружині.
– У сенсі? Довго? – здивувалася дружина.
– Поки вступить до коледжу, житло знайде… Не знаю, скільки це часу займе.
– Добре, нехай поживе. Тільки не постійно в нас залишається, а то…
– Віро, Тимоха мій брат. Скільки знадобиться, стільки й житиме.
Віра замовкла. Тимофій був молодшим братом Макара і він про нього завжди дбав.
Вони виросли в селі, спочатку в місто поїхав Макар, одружився. Тепер настала черга Тимофія.
– Ми ж повинні йому допомогти облаштуватися на новому місці? – наполегливо запитав чоловік у Віри.
– Так, звичайно, – покірливо відповіла та.
Сперечатися з чоловіком вона не стала. Справді, родичам треба допомагати, нікуди від цього не дінешся.
Через тиждень приїхав Тимофій.
– Привіт, Віро! Чим годувати будеш? Я зголоднів у дорозі! – почав він із порога.
– Привіт, Тимофій. Мий руки і проходь до столу, зараз розсольника наллю і плов підігрію, – відповіла Віра.
– А чого мені руки мити? Вони чисті! – засміявся Тимофій, кинув сумку і сів за стіл.
– Тимоху, на вокзалі за всі двері хапався, іди обполосни руки з милом, – попросив Макар.
– Ну гаразд… – брат знехотя вийшов з-за столу і попрямував до ванної.
Віра підібгала губи і багатозначно подивилася на чоловіка.
– Не нарікай! – відразу відрізав Макар.
Але Віра не підозрювала, що це ще квіточки, ягідки будуть попереду.
– Віро, ти де ходиш? – зустрів дружину Макар наступного дня, коли та прийшла з роботи, – Вдома кулею покоти, я голодний як вовк.
– Та я в магазин забігла за хлібом, – відповіла дружина. – Там же ще плов учорашній залишався, пів казана, чого не перекусив?
– Плов? Де?
Віра зайшла на кухню і побачила порожній казан на плиті, у раковині була гора посуду.
– Ох, що тут сталося? – здивувалася вона.
– Хм… Тимоха може зголоднів… – почухав голову Макар.
– А де він?
– Та в коледжі ще, сьогодні їх допізна там затримують. Але мабуть скоро з’явиться…
Не встиг він договорити, як у двері подзвонили.
– А ось і він, – сказав Макар і пішов відчиняти.
– Ну й завантажили нас сьогодні! – відразу почав обурюватися Тимофій. – Протримали до самого вечора, я їсти вже хочу, в животі бурчить!
Чоловіки зайшли на кухню.
– А їсти нічого, – розвела руками Віра.
– Що? Зовсім? – здивувався Тимофій.
– Ну плов хтось доїв, а ще десяток яєць і всю ковбасу з сиром, – докірливо відповіла Віра.
– Так, смачний плов! А яєчню я собі на сніданок зробив, із бутерами!
Віра знову кинула красномовний погляд на чоловіка.
– Віро, ну приготуй що-небудь швиденько, – сказав той.
– Спочатку мені треба посуд перемити, у такому бардаку готувати неможливо!
– Гаразд, давай я тобі допоможу, – запропонував Макар. – А ти хоч пельмені відвари і салатик зроби.
Повечерявши, всі вирушили спати. Тимофію виділили окрему кімнату. Але щойно подружжя почало засинати, як їх розбудив гучний звук рок-музики.
– Це що таке?! – злякано схопилася Віра, яка задрімала. – Макар!
Чоловік підвівся з ліжка і вилаявся.
– Тимоха! – крикнув він, коли зайшов у кімнату до брата.
Той вирішив послухати музику перед сном.
– Ти що, з глузду з’їхав?! Ми вже спати лягли!
– Ой, так? А я думав, ви ще не заснули, – незворушно відповів брат.
– Та навіть якщо й так, сусіди що скажуть? Вимикай давай усе!
Тимофій зробив засмучене обличчя і зменшив звук.
– Тимофій! Я сказав – вимкни!
– Добре, добре, – пробубнів брат і вимкнув музику.
– І це тепер щоразу так буде? – невдоволено запитала Віра, коли чоловік повернувся в спальню.
– Ой, не починай! – різко відповів Макар. – Ну молодий хлопець, без гальм. Просто поговорити з ним треба і все.
– Ну так, ну так!
– Усе! Давай спати! Завтра рано вставати.
Але наступного дня подружжя встало не просто рано, а дуже рано. У двері подзвонила сусідка з криками, що її затоплюють.
Подружжя кинулося у ванну і побачило, як з унітазу верхи йде вода, яка вже залила всю підлогу.
– Що?! Як так?! – лаявся Макар.
– Ви що тут кричите? – з’явився в дверях Тимофій, потираючи очі.
– Ти нічого в унітаз не кидав? – запитала його Віра.
– Я… Не пам’ятаю… – зам’явся Тимофій.
– Так! Кажи правду! – суворо сказав Макар.
– Ну…
– Ну?!
– Та шкарпетки брудні туди змив, на них дірка була, я і вирішив їх викинути.
– В унітаз???
– Ну так…
– Тільки шкарпетки? – знову втрутилася Віра в розмову.
Тимофій опустив очі.
Вірі довелося відпроситися з роботи і залишитися вдома. Вона викликала сантехніка, щоб він прочистив унітаз. За зіпсований ремонт сусідці знизу теж довелося доплатити.
– Макар, поговори зі своїм братом! Так поводитися не можна! – обурювалася ввечері Віра своєму чоловікові.
– Ну що ти хочеш, хлопець у селі виріс, у приватному будинку. Не знає квартирних порядків, – захищав брата чоловік.
– Воно й видно, що з села!
– А ти щось маєш проти? Я взагалі-то теж із села!
– Але ти себе так не поводиш!
Подружжя цього вечора посварилося і спати лягло, відвернувшись одне від одного.
Наступного дня Віра прийшла з роботи, де її знову зустріла повна раковина посуду і порожній холодильник.
Але найцікавіше, що з кімнати Тимофія йшов їдкий запах гару. Вона відчинила двері і побачила його сплячим, а з розетки поруч йшов дим. У ній стирчала зарядка для телефона.
– Тимофій! – крикнула Віра.
Той різко схопився і подивився переляканими очима.
– Віро, ти чого кричиш?
– Та ти подивися що в тебе тут відбувається?!
Тимофій розвернувся і побачив дим.
– Ох! А продавець стверджував, що це нормальна зарядка…
Він спробував висмикнути її з розетки, але всередині заіскрило.
– Ти де її купив?
– Та в підвалі, на ринку…
– Там же одна підробка дешева!
– Що у вас за шум? – з’явився в кімнаті Макар.
Він прийшов із роботи і почув крики в кімнаті брата.
– Макар, швидше! Розетка вже плавиться! – закричала Віра.
Чоловік вибіг у передпокій і відключив електрику на щитку. Потім повернувся в кімнату і висмикнув зарядку. Вона була гаряча. Довелося екстрено викликати електрика, щоб усе замінити.
– Скільки ми ще заплатимо за недбалість твого брата? – знову обурювалася Віра перед сном.
– Віро, ну не бухти! І так важкий день був сьогодні, я втомився, – роздратовано відповідав Макар.
– Я теж втомилася! Щодня: приготуй, помий, прибери! І так з роботи приходжу вичавлена як лимон!
– І що ти пропонуєш?! Рідного брата мені вигнати?
– Студентам і вступникам дають гуртожиток! Нехай поживе там!
– Смієшся? Мені що мати скаже?
– Та мені яка різниця!
– Правильно, тобі завжди на все начхати!
– Ах, значить так? Твій брат нам за два дні мало квартиру не угробив, а я винна?!
– Ось що ти починаєш?!
– А я не починаю, Макар! Завтра я поїду до мами, а ви живіть тут удвох!
– Ой, не вигадуй! Усе, спи! – огризнувся Макар і відвернувся.
Віра замовкла. Їй було дуже прикро від того, що чоловік її не підтримує.
Наступного дня Макар прийшов додому, але зустрів його тільки Тимофій.
– А де Віра?
– Не знаю, – знизав плечима брат.
Макар зателефонував дружині.
– Ти де є? На роботі затримуєшся?
– Я вчора сказала, що поїду до мами! – відповіла дружина.
– Ой, – невдоволено зітхнув Макар. – Досить дитячий садок влаштовувати, повертайся додому!
– Ні, я повернуся тільки тоді, коли твій брат з’їде!
– Ультиматум мені вирішила поставити?!
– Я все сказала, – відрізала Віра і скинула дзвінок.
– Ну чого? Де вона? – поцікавився Тимофій.
– До матері поїхала, – зло відповів Макар.
– Істеричка, і чого їй не сподобалося…
Макар мовчки подивився на брата важким поглядом.
– А вечеряти ми чим тепер будемо? – як ні в чому не бувало запитав Тимофій.
Чоловік пройшов на кухню і зустрів порожні каструлі. Віри немає, вечерю приготувати нікому. Він вирішив зателефонувати в кафе і замовити готову їжу.
Минув тиждень.
– Віро, зачекай! – окликнув Макар дружину, коли та виходила з під’їзду своєї матері і прямувала на роботу.
– Привіт, ти чого тут? – запитала вона.
– Віро, будь ласка, повертайся додому! – взмолився чоловік. – Це просто неможливо! Я вже спустив півзарплати на доставку їжі, ковбасу і сосиски. Бардак замучився прибирати.
– О, як ти заспівав!
– Вірочка, ти була права! Вибач мені, що не помічав цього раніше! Тимоха дорослий хлопець, чудовий брат, але жити з ним нестерпно!
– Зрозумів тепер?
– Так. Він з’їхав у гуртожиток, я вибив йому кімнату. Сказав, що допоможу чим зможу, не кину. Але жити з ним разом ми більше не будемо.
Звісно, Віра пробачила чоловіка і повернулася. Вдома на неї чекав сюрприз у вигляді розколотого дзеркала у ванній і пари розбитих тарілок. Але це були дрібниці, найголовніше, що Тимофій тепер жив окремо і чоловік став на бік своєї дружини.Спеціально для сайту Stories
