Із чоловіком ми прожили 10 років. Спільна іпотека, двоє дітей. Найстаршому 6 років, молодшому лише 1,5 року.
Познайомились на роботі, закохалися. У мене це були перші серйозні стосунки. Чоловік же мав дуже багато подруг, знайомих, з якими він спілкувався, і які мені вдалося з часом відвадити.
Чоловік став дуже сімейним. Все в будинок, все в сім’ю. Ніколи нічого не приховував. Ми навіть телефонами інколи змінювалися. Наприклад, коли я вдома залишаюся, а він іде у справах і в нього повністю розряджений.
Дітей наших любить, як і вони його. З батька буквально не злазять, коли він удома. Ми ж, як і всі сімейні пари, іноді сварилися, спали у різних кімнатах. Іноді не розмовляли тижнями. Але здебільшого вміли домовлятися між собою.
І тут, як грім серед ясного неба, я дізнаюся, що він мені зрадив. До чого, дізнаюся від нього самого. Виявляється, до нього на роботу прийшла нова секретарка. Чуйна, добра і розуміє дівчинка.
Підтримувала його та вислуховувала. Він і закохався. Так, що зібрав речі і вирішив залишити сім’ю. Я, звичайно, була в шоці. І хоча він казав, що в них нічого не було, він переїжджає до неї і хоче розлучення. Я намагалася зупинити його, благала не кидати мене та дітей, просила дати шанс.
Але він просто пішов, залишивши ключі від квартири та кинувши мені фразу про те, що залишає квартиру мені та дітям. Що йому нічого не потрібне, і я можу не хвилюватися.
Протягом наступних тижнів я намагалася з ним поговорити, повернути його додому. Дзвонила, писала, благала. Діти нудьгували і питали мене, де тато. Мені доводилося випрошувати у чоловіка гроші на їжу, адже декретні в мене невеликі.
Хоча, мама допомагала, але з двома дітьми було нелегко. Чоловік надсилав гроші по карті і просив дати йому час. А потім просто взяв та подав на розлучення. Я не вірила, що це відбувається зі мною. Зустріла цю дівчинку, до якої він переїхав, вирішила поговорити з нею.
Вона мені нахамила і образила. Сказала, що я стара й товста. А вона на 8 років молодша і без обтяжень у вигляді дітей. Сказала, що вона може дати йому набагато більше, ніж я зі своїм набридлим побутом. І готує вона смачно й у ліжку богиня. Не те, що я. І нібито це все зі слів чоловіка.
Я зрозуміла, що всі спроби безглузді. Я дуже була зла і ображена на чоловіка. Родичі підтримували мене. Вони також намагалися розмовляти з ним, переконати.
Все було безглуздо. Розлучення я йому дала. Але подала на аліменти. І сама вирішила вийти на роботу, пристроївши молодшого сина у садок.
Чоловік дуже любить дітей, тому я, посилаючись на те, що зараз зовсім одна і без допомоги (до того ж виходжу на роботу), стала часто відправляти синів до нього.
Він сердився за те, що подала на аліменти. Розмовляв крізь зуби і весь час казав, що зараз ледве вистачає на життя.
А нещодавно, я дізналася, що він заборгував комусь велику суму грошей, тож шукає підробітки і весь час на нервах. Його коханка пише мені в соцмережах, просячи забрати хлопчиків із їхньої квартири. Говорить, що вони заважають їм жити. Але мені байдуже. Це не лише мої діти.
Чоловік, до речі, дотримав слова, переписав свою частку квартири на дітей, намагається їх виховувати, купує ласощі. Я намагаюся налагодити з ним контакт, але все марно.
Вірю, що коханка рано чи пізно зникне з обрію, і він повернеться додому до сім’ї. Ми дуже багато пройшли, стільки років разом. Не може все зруйнуватися через хвилинну слабкість? Проте, вибачити його я, напевно, зможу дуже не скоро.
