Коли Андрій та Катя вирішили одружитися, вони здогадувалися, що їхні матері навряд чи стануть подругами: надто вони різні. Але такого протистояння не чекав ніхто. Маріанна Іванівна дуже пишалася своїм ім’ям, отриманим від матері — пристрасною любителькою серіалів та становищем у селищі.
Власниця продуктового магазину — це якщо й не олігарх, щось близьке до нього за сільськими мірками. Були й інші причини для гордості: дочка Катюша – розумниця та красуня, а також будинок – повна чаша. Катя, закінчивши школу, переїхала до міста, щоб навчатися у коледжі.
Катя не чинила опір. Тим більше що мати створила їй усі умови для навчання: зняла маленьку чистеньку квартирку, допомагала грошима. Мама все казала, що от вона відучиться, повернеться додому і тоді чоловіка їй шукатимуть, а раніще ні я в якому разі, як того хотіла Катя.
Одного разу бажання Каті здійснилося. Якось, вийшовши з крамниці, вона побачила на сходах кота. Він був чорний, брудний, худий і нещасний. Катя витягла з сумки сосиску і простягла коту частування. Той підійшов до неї на напівзігнутих, принюхався, а потім вп’явся в сосиску і забурчав.
Кіт, моментально заковтнувши сосиску, пішов за нею. Він провів її до самих дверей квартири і назад не збирався. Так в Каті з’явився кіт, якого вона назвала Граф. Похід із Графом у ветклініку став новою віхою у житті Каті, адже саме там вона познайомилась з Андрієм.
Він працював ветеринаром, був на п’ять років старший за Кату і мав таку харизму, що вбив наповал і кота, і його господиню. Чого не можна було сказати про Маріану Іванівну. Коли Катя із захопленням розповіла матері, як вона зустріла Графа, а потім той привів її до Андрія, та тільки хмикнула.
Вона була вкрай невдоволена, бо розраховувала дочку видати за рівного – якогось великого бізнесмена. Познайомити Маріанну Іванівну та Варвару Вікторівну вирішили у теплій домашній обстановці, а саме у квартирі Андрія, в якій тепер жила і Катя з Графом.
Весь ранок Катя готувалася до званої вечері: мила, прибирала, готувала і… нервувала. Конфлікт почав наростати, як снігова куля, прямо з порога. Варвара Вікторівна прийшла раніше. Як завжди елегантна: світлий брючний костюм, сапфіри у вухах, тонка платинова каблучка на пальці, зачіска…
Катя нею навіть залюбувалася. Коли у двері наполегливо подзвонили, Варвара Вікторівна подивилася на Катю, що кусала губи, і сказала, що сама відкриє. Вона відчинила двері і усміхнулася. На порозі стояла Маріанна Іванівна. Каті здалося, що вона начепила на себе все золото, яке було вдома…
У вухах гойдалися величезні циганські сережки, пальці були унизані кільцями, товщиною ланцюг у великий палець прикрашав масивну шию. Доповнював цю пишність червоний костюм і високі шпильки… Катя про себе застогнала. А от Варвара Вікторівна не здивувала. Катя схопилася за голову: що зараз буде!
Жінки почали знайомитися. Мати Андрія виглядала засмученою. Маріанна Іванівна відсунула її масивним плечем і пройшла до кімнати, випромінюючи невдоволення кожною клітиною свого великого тіла. Коли незручна ситуація залишилася позаду Катя з полегшенням запросила всіх за стіл.
Та не тут то було. Маріанна Іванівна схаменулась і сказала, що має подарунок. Вона витягла з сумки дві золоті каблучки: широкі, важкі, блискучі. «Мамочка як завжди, у своєму репертуарі! – подумала Катя. — Дорого-багато це її життєве кредо».
В цей момент Маріанна Іванівна переможно глянула на Варвару Вікторівну і запитала, що та принесла. Жінка лише знизала плечима і тихо відповіла, що подарунок буде за нею. Після цього суперечка наростала, як сніжний ком, поки Андрій, бачачи, як фарбою наливається обличчя тещі, не гаркнув.
За столом запанувала тиша. Тоді Маріанна Іванівна вирішила змінити тактику і запросила всіх до себе в гості. На превеликий подив, Варвара Вікторівна погодилася на візит до Маріани Іванівни легко і навіть із радістю. «Хоча у Андрія мама розумна жінка!» – вдячно подумала Катя.
Але Варвара Вікторівна її здивувала. Обійшовши будинок, сказала, що він хороший, але старомодний. Мама Каті вже червоніла, підбираючи слова, але Варвара Вікторівна наче цього й не помічала. Катя вчепилася в рукав матері. Та потихеньку «здулася».
З того часу так і повелося. Здавалося, що Варвара Вікторівна та Маріанна Іванівна вступили в якусь гонку… На весіллі Андрія та Каті вони, як два божевільні фокусники, вручали молодим одну коробку за іншою, змагаючись, хто зробить більше подарунків.
Навіть винуватець цього весілля – кіт Граф потрапив під колеса цієї гонки – йому накупили якихось новомодних гаджетів, корму та іграшок. Переконати мам у тому, що вони поводяться, як два підлітки, ні Каті, ні Андрію не виходило. Зовсім погано стало, коли на світ з’явився онук Миша.
«Не смій дарувати йому такі брязкальця, Варька! У них склад підозрілий!», – лютувала Маріанна Іванівна, забираючи у онука подарунок. Міша ридав, а вона відразу впихала йому в пухку ручку «правильну» іграшку. В цей момент вибухнула Варвара Вікторівна.
«Так продовжуватися не може!» – одного разу сказав Андрій, після того, як обидві бабусі, посварилися і залишивши Мишу, який ридав, та роз’їхалися по домівках. Катя лише кивнула, погоджуючись з чоловіком. Вона замислилась, а потім запропонувала провчити матусь раз і назавжди.
Вона запропонувала поставити їй умову: поки не навчитися поводитися, в гості не запрошувати! Причому навіть поодинці. Коли обидві бабусі знову приїхали відвідати онука, Андрій узяв Катю за руку для хоробрості і повідомив про прийняте рішення. На мить повисла мовчанка.
Першою прийшла до тями Маріанна Іванівна і почала звинувачувати Варвару Вікторівну. Знову сварка. Андрій стомлено підвів очі до стелі і міцніше стиснув Катину руку. Притихлі жінки вийшли із квартири. Варвара Вікторівна сумно подивилася на Маріанна Іванівна і запропонувала мир, а та лише зітхнула та кивнула.
