Микита був на корпоративі на честь Нового року. Усі, як завжди – танцювали, сміялися, горланили в караоке. Він взагалі таке не дуже любить, він — людина сімейна. А потім він побачив її. Заступника начальника Олену. Взагалі її звали Олена Геннадіївна, але після того корпоративу у Микити язик не повернеться так її називати.
Вона м’ялася біля ялинки в зухвалій червоній сукні, з шикарною зачіскою та дорогим макіяжем. Для кого робила? Все одно весь вечір одна. «Її наречений покинув», — згадав Ваня чутку, що витала в коридорах компанії. Оленка здалася Іванові такою самотньою, такою нещасною!
«Бідолашна дівчина», – подумав Микита, зі зніяковілістю відчуваючи лицарське полум’я в грудях. Він хотів лише трохи підтримати Олену. Трохи пом’якшити її горе… Така червона сукня — це ж крик про допомогу. Чи не запросити дівчину на повільний танець? Він запросив.
Що далі пам’ятає невиразно. Можна сказати, що майже не пам’ятає, ніби свідомість відключили, і це зовсім не Микита, а хтось інший. Цей інший ніжно обіймав Олену за талію і нашіптував їй на вушко всяке. Поправляв непокірний локон, що вибився з її зачіски, і цілував оголене плече.
Хтось інший, а не Микита втік із Оленою з корпоративу. Потім той мерзотник погодився залишитися у дівчини «на чай», бадьоро набравши дружину, щоб попередити, що повернеться пізно. Тим часом секретарка Катя здала Микиту, пред’явивши докази його дружимні.
Фотографії зі злощасного корпоративу. Вона постаралася зазнімкувати все. Катерині давно минуло сорок, принца на білому коні не спостерігалося. Секретарка і маскувала заздрість праведним гнівом, а свій вчинок визначала не інакше, ніж «жіночою солідарністю».
Коли Микита повернувся, було вже за північ. Нічого підозрілого, корпоративи у деяких фірмах закінчуються і пізніше. Дива почалися майже відразу: кіт не вийшов його зустрічати. «Спить, мабуть, пухнастий! Розлінився зовсім!» – подумав Микита.
Потім зауважив: і дружини нема. Думав, може, до магазину вийшла. Але так пізно? Турбуватися почав, тільки коли і синів у ліжечках не виявилося. Через випите він одразу завалився спати, з банальною мудрістю на губах: ранок вечора мудріший, там розберуся.
Вранці дружина та діти не з’явилися. Вдень також. Микита заходився обдзвонювати її подруг. Алла та Ксенія були здивовані дзвінку. Зізнатися у своєму «злочині» Микита, звісно ж, не наважувався. Третя і найближча подруга дружини Надя облила його зневагою.
Поцікавилася, як земля носить таких зрадників. Микита щось відповів Надії, полегшив душу. Помчав до дружини на роботу. Знайшов її заплаканою, потьмянілою і дуже нещасною. Вона зміряла чоловіка поглядом, сповненим холоду.
Його Таїсія ніколи з ним не розмовляла таким страшним офіційним тоном! Микиті стало так погано — хоч вовком вий. Від того, щоб самому заплакати та впасти перед дружиною на коліна, його втримали лише десятки цікавих відвідувачів, тому він лише простогнав, щоб дружина повернулася додому.
Таїсія на нього червоними від сліз та нестачі сну очима, повними зневаги та колючого холоду. В цей момент Микита зрозумів, зо він втратив все, що мав – кохану дружину та двох чарівних дітей. Але заради чого? Заради одного вечора з іншою жінкою? Занадто велика плата за дурний вчинок….
