— Нумо швиденько біжи на кухню, рідні з дороги хочуть поїсти!
Голос Анни Сергіївни заглушив шум автомобільних двигунів, шелест вітру в яблунях і пронизливий гавкіт сусідського собаки.
Ірина повільно випросталася над клумбою. Важко сперлася на рукоятку сапки, струсила вологу землю з брезентових рукавиць.
Біля новенької хвіртки впритул припаркувалися три машини. З першої, гучно грюкнувши дверима, вже вивантажувалася свекруха в яскравій сукні та шовковій хустці.
За нею з інших авто посипалися люди. Дядько Михайло, двоюрідна сестра чоловіка з двома підлітками, ще якісь далекі тітки, яких Ірина бачила лише раз на власному весіллі років десять тому.
Людей десять, не менше. Галасливий натовп.
Цю дачу Ірина купила два роки тому. Продала бабусину двокімнатну квартиру на околиці, додала свої заощадження та придбала ділянку з міцним цегляним будинком подалі від міської метушні.
Олексій, її законний чоловік, пальцем не поворухнув ані під час купівлі, ані під час ремонту старої веранди.
Він взагалі вважав дачу примхою й марною тратою вихідних, доки там не з’явилася лазня та добротна зона для мангалу. Зате його мати під час першого ж візиту охрестила це місце «нашим родовим гніздом».
— Чого стоїш, як чужа?
Анна Сергіївна штовхнула хвіртку, навіть не поглянувши на щойно висаджені сортові квіти біля входу.
— Ми привезли м’яса, цілий багажник! Давай, розпалюй мангал. Витягай овочі, зелень там свою з грядки поріж. Діти з дороги зголодніли, аж у животах бурчить.
— Ви не попереджали, що приїдете.
Ірина сухо кинула слова через плече.
Вона не поспішаючи зняла рукавиці й залишила їх на дерев’яній лавці. Напередодні вона відпрацювала найважчу зміну в аптеці, де пів дня барахлив кондиціонер.
Приїхала за місто в п’ятницю ввечері спеціально, щоб виспатися в тиші, випити кави на ґанку й покопатися в землі.
— Та ще чого! До сина на дачу я маю пропуск виписувати?
Свекруха по-господарськи протопала на веранду, залишаючи сліди від дзвінких підборів на чистих дошках.
— Льоша! Виходь, гості приїхали! Приймай делегацію!
Олексій висунувся з дверей будинку. У домашніх штанях з сонним, пом’ятим обличчям. Побачивши натовп, він завагався на порозі, винувато кидаючи погляди в бік дружини.
— Мамо, ну ви б хоч подзвонили.
Він пробурмотів це ледь чутно, переступаючи з ноги на ногу.
— Ми взагалі-то відпочивати збиралися. Іра щойно з чергування.
— Ой, не починай!
Анна Сергіївна відмахнулася так енергійно, що забряжчали браслети на зап’ясті.
— Родина зібралася, треба радіти, коли ще так виберемося всі разом! Іра! Де у вас чистий посуд? Ми зараз накриємо стіл, а ти тим часом нанизуй м’ясо на шампури. Рухайся, дитинко, час обідати.
Натовп родичів уже розбігся по ділянці, наче мурахи по кинутому шматку цукру. Діти двоюрідної сестри з виском побігли до грядок із полуницею, безжально топчучи зелені кущики кросівками.
Тим часом свекруха впевнено відчинила двері в будинок і попрямувала прямо до кухонного гарнітура.
Ірина мовчки пішла за нею. Всередині неї накопичувалася глуха, важка втома, готова ось-ось перелитися через край.
Анна Сергіївна вже по-господарськи грюкала дверцятами шаф. Витягла на стільницю стос нових тарілок, глибокі салатниці, виделки, які Ірина лише вчора ввечері ретельно вимила.
— Так, а де у вас соління?
Свекруха командувала, заглядаючи в холодильник.
— Діставай свої запаси. Точно, є чим гостей порадувати. Огірочки там, помідорчики свої. І картоплю відвари, швиденько. Поки наше м’ясо смажиться, чоловіки щось поїдять.
Ірина дивилася на чисті тарілки. На брудні сліди від взуття на підлозі. На дядька Михайла, який уже відкривав банку дешевого пінного, спершись на щойно пофарбований косяк дверей веранди.
Потім вона подивилася на чоловіка.
Олексій боком протиснувся на кухню, намагаючись не дивитися дружині в очі. Він завжди так робив. Коли його мати переходила межу, Олексій волів зливатися з шпалерами, аби тільки не вступати у відкритий конфлікт і не псувати собі настрій.
— Іро, ну чого ти застигла?
Він тихо пробурмотів, наблизившись до дружини.
— Давай я розпалю мангал, а ти тут… Швидко наріж салати. Незручно перед людьми.
— Незручно спати на стелі, Олексію.
Ірина вимовила цю фразу так, що чоловік замовк.
Вона не стала кричати. Не стала влаштовувати істерику чи розбивати посуд на очах у здивованої публіки. Вона підійшла до столу саме в той момент, коли Анна Сергіївна потягнулася за великою супницею.
Ірина згребла зі столу весь виставлений посуд. Підхопила стос тарілок, виделок. Відкрила нижню шухляду й акуратно, але швидко скинула все туди, засунувши дверцята стегном.
— Що ти собі придумала?
Свекруха витріщила очі, не вірячи в те, що відбувається.
— Куди ти ховаєш посуд? Люди з чого їстимуть? З твоїх долонь?
— Ми не будемо накривати стіл.
Ірина спокійно подивилася прямо в очі Анні Сергіївні.
Вона відкрила холодильник. Дістала звідти контейнер із відбірним м’ясом, яке маринувала з вечора за особливим рецептом, спеціально для них з Олексієм на вечір. Сунула контейнер у щільний пакет. Туди ж полетіла паличка дорогої ковбаси, шматок фермерського сиру та овочі.
— Іра, ти в своєму розумі?
Голос свекрухи перейшов у вереск.
— Що ти робиш? Чим я буду годувати рідню? Ми ж з дороги!
— Поняття не маю, Анна Сергіївна.
Ірина зав’язала пакет вузлом.
— Ви гостей запросили, то й годуйте їх самі. У багажнику ж м’ясо є, самі казали. Ось і смажте.
Ірина підхопила з тумби у передпокої ключі від своєї машини. Зняла з гачка легку куртку.
— Льоша!
Свекруха закричала на весь будинок.
— Ти поглянь на неї! Ми до них з усією душею, пробиралися крізь затори, бензин спалювали, а вона шматки з рота вириває! Що це за господиня така у вашому домі?
Олексій метушливо перегородив дружині дорогу у дверях. На його обличчі відбивалася відверта паніка.
— Ірино, ну справді, це вже занадто.
Він гарячково прошепотів, поглядаючи на матір.
— Куди ти зібралася? Ну потерпи ти пару годин. Посидять, поїдять і поїдуть. Чому ти влаштовуєш скандал? Я ж не винен, що вони приперлися!
Ірина зупинилася.
Вона подивилася на чоловіка тим самим поглядом, від якого у нього зазвичай псувався настрій на весь день.
У цьому його боягузливому «потерпи пару годин» було все їхнє спільне життя. Потерпи, коли мама перекладає речі в шафі. Потерпи, коли сестра позичає гроші й місяцями не віддає. Потерпи, коли в її будинок, куплений на її гроші, вривається ціла зграя й починає командувати, ніби вона тут прислуга.
— Їду додому. У місто.
Ірина відштовхнула чоловіка плечем. Беззлобно, але дуже твердо.
— Хочеш — залишайся. Мангал там, дрова в сараї. Розважайтеся. Ви ж тут господарі.
Вона спустилася з ґанку, не озираючись.
Дядько Михайло здивовано дивився на неї поверх банки. Діти сестри завмерли серед розтоптаної полуниці, дивлячись на тітку, яка чомусь не біжить готувати салати та розважати їх.
Ірина кинула пакет з продуктами на заднє сидіння. Сіла за кермо, завела двигун. У дзеркало заднього виду було добре видно, як свекруха вискочила на веранду, обурено розмахуючи руками й щось голосно викрикуючи Олексію.
Чоловік розгублено тупцював на місці, чухаючи потилицю й дивлячись услід за машиною, що від’їжджала.
Нічого не поробиш, це й зрозуміло. За все треба платити, навіть за гостинність за чужий рахунок.
Ірина увімкнула радіо, додала гучності й плавно рушила з місця, залишаючи позаду відкриту хвіртку та галасливих родичів.
Вихідні в порожній міській квартирі минули чудово. Вона спала, дивилася фільми та їла смачне м’ясо, запечене в духовці. Телефон вона завбачливо перевела в беззвучний режим.
Там накопичилося два десятки пропущених дзвінків від Олексія та гнівна тирада від свекрухи в месенджері про «відсутність будь-якої поваги до старших».
До вечора неділі Олексій повернувся додому.
Втомлений, розлючений і просочений наскрізь запахом багаття та пересмаженої цибулі. Він кинув сумку біля порога й похмуро поплентався на кухню.
Ірина не питала, як вони смажили м’ясо без нормальної решітки для мангала, яку вона ще в п’ятницю замкнула в коморі разом із шампурами. Її не цікавило, з чого пила чай численна родина, залишившись без чистих чашок.
Олексій за звичкою відкрив холодильник. Довго дивився на порожні полиці.
— А вечері немає?
Він незадоволено скривився, повертаючись до дружини.
— Твоя мама сказала, що я погана господиня.
Ірина незворушно підсунула йому порожню тарілку, що залишилася на столі.
— Не хочу її засмучувати й псувати імідж. А вечерю продають у кулінарії за рогом.
— Іро, ну годі вже дутися.
Олексій втомлено опустився на стілець біля вікна.
— Ну, мама трохи побухтіла, ти ж її знаєш. Обов’язково було влаштовувати цирк і тікати? Ти мене зганьбила перед усією родиною. Дядько Михайло взагалі не зрозумів, чому господиня втекла.
— Господиня втекла, бо це її дім.
Ірина налила собі води.
— І до свого дому вона запрошує тих, кого хоче бачити. А не тих, хто вривається натовпом і вимагає, щоб їх нагодували.
— Та вони ж відмовилися спати на підлозі!
Олексій раптом вибухнув, мабуть, згадавши принади вихідних.
— Усі роз’їхалися до вечора суботи! Мати мені голову винесла, що в нас навіть зайвих розкладних ліжок немає. Я там один, як дурень, два дні поливав грядки.
— Ось бачиш, яка користь.
Ірина глузливо підняла брову.
— Хоч раз за два роки полив полуницю.
— Іра, я серйозно.
Він надувся, дивлячись з-під брів.
— Мати образилася. Сказала, що більше не приїде, як вона висловилася, негостинне болото. Вимагає, щоб ти вибачилася.
— Передай Анні Сергіївні мою щиру подяку.
Ірина підійшла до раковини й сполоснула склянку.
— Це найкраща новина за весь тиждень. І знаєш, Олексію, я тут трохи поміркувала. Завтра приїдуть майстри.
— Які ще майстри?
Чоловік насторожено поцікавився, забувши про голод.
— Міняти замки на дачі.
Вона витерла руки паперовим рушником.
— Старі почали заїдати. А нові ключі будуть тільки в мене. Щоб ніяких сюрпризів із делегаціями. Захочеш поїхати на риболовлю — подзвони заздалегідь, видам дублікат під розписку.
— Ти зовсім з дуба злетіла?
Олексій підскочив зі стільця.
— Це ж і моя дача теж! Ми сім’я чи хто?
— Дача моя, Льоша. Куплена на бабусині гроші.
Ірина говорила рівно, без жодного напруження, і від цього йому ставало ще неспокійніше.
— А сім’я ми саме до того моменту, поки ти не починаєш ховатися за маминою спідницею, коли вона грубіянить твоїй дружині в її ж будинку. Хочеш бути гостинним господарем для дядька Михайла — купуй свою ділянку й розважайся. А на моїй території правила встановлюю я.
Розмова була закінчена.
Олексій постояв посеред кухні, відкриваючи й закриваючи рот, наче риба, викинута на берег. Сказати було нічого. Заперечити залізобетонній логіці дружини не було чим.
Він махнув рукою, розвернувся й пішов у кімнату, голосно тупаючи по коридору.
А Ірина посміхнулася своїм думкам. Дістала телефон і підтвердила замовлення в будівельній фірмі. Два нових надійних замки. Невелика ціна за те, щоб родове гніздо Анни Сергіївни назавжди перетворилося на звичайну чужу дачу.
