6 ранку, нарешті у Лізи є час відпочити. Зазвичай то вона о 4 встає, для того щоб спакувати посилки для замовників, все перевірити і загрузити їх чоловікові в машину, відправити поштою.
Ліза була в декреті, але працювала, робила сувеніри, на замовлення торти, прикраси з мила, свічки. Чоловік її був хорошим, з самого початку, а потім як щось сталося з ним.
Зв’язався з невідомою компанією. А потім ще й свою квартиру в карти програв. А в нього мама, стара та нетямуща вже.
Це вона так сама про себе каже, а от Ліза знає, що свекруха дуже навіть зряча “тямуща”. Бо тишком чеки перевіряє після невістки, а ще любить склад йогуртів читати.
Була б незряча і немічна, мовчала б. А ця життя не дає. Так от, о 6 ранку Лізу будить свекруха.
-Вставай, Лізо, вставай. Чуєш? Діти голодні, в садок треба зібрати. -Ви при своєму розумі, сьогодні неділя, і навіть в будні дні я так рано дітей не піднімаю, та і ви ж знаєте, що зранку вони не їдять.
– Так? – спитала свекруха з переляканим і недолугим обличчям. -Переплутала, чого кричати на мене? Сину, сину ти чуєш вона на мене кричить?
-Мамо, дай поспати, і в правду, якщо вже збудила Лізу, то хоч мене не рухай. – Ну знаєте, я, я піду, невдячні.
Свекруха образилася і пішла збирати речі. Лізі таки довелося встати, адже мама Сашка гепала валізою.
– Мамо, їсти будете? – спитала Ліза, каву зварити. – Не буду, я ж сказала що піду…
Насправді ці походеньки у них часто відбувалися, та Ліза знала, що свекрусі нема куди йти, тому черговий раз зітхнула і сказала:
– Вибачте мене, дурну, як же я без вас, ми ж тут брудом запливемо, голодні-холодні будемо ходити… Свекруха зробила гримасу, наче думає, а потім таки “вибачила” невістку і пішла пити каву.
