Я вже шкодую, що вийшла заміж за свого коханого. Я ніколи б не подумала, що той, хто мав зробити мене щасливим, розчарував найбільше. Хоча може все з часом налагодиться. Та поки що я намагаюся зрозуміти, що сталося.
До весілля я мала дуже хорошу роботу і велику зарплату, тому собі ні в чому не відмовляла. Я спокійно їздила світом та добре проводила час з подружками. Мій коханий отримувати не менше за мене і він наполягав, щоб я кинула свою роботу і займалася хатніми справами та дитиною. Я на це радо погодилася, адже знала, що грошей нам точно вистачить на життя.
Я почала облаштовувати нашу квартиру – то крісла купила, то диван, то нові стільці, то штори. Чоловік же був усім невдоволений. За його словами, в мене смаку немає, тоді я запропонувала найняти дизайнера, але й цю ідею він відкинув. Тоді я зрозуміла, що справа зовсім не в меблях, а в грошах. Раніше я ніколи не помічала за ним скупість. Завжди був щедрий на квіти та подарунки.
Вже дійшло до того, що чоловік перевіряє список продуктів, які я планую купити в магазині, і дає мені суму, яка може покрити витрати на те, що він погодився, а потім ще й чеки перевіряє. Для мене це просто дикість. Я розповіла мамі і вона вирішила провести виховну годину зятю, що ситуацію лише погіршило. Тепер, коли розмова заходить про витрати, то все закінчується скандалом. Тепер думаю, куди діти маленьку дитину, щоб повернутися на роботу. Не розлучатися ж чоловіком…
