Живу у шлюбі майже вісім років. У мене перший хлопець з’явився у віці 20 років, який надалі став моїм чоловіком. Спочатку, як і у всіх, починалося красиво. Нас познайомила його сестра – квіти, освідчення в коханні, походи в кіно та ресторани, загалом, все як буває у таких випадках. Надалі він зробив мені пропозицію, я погодилася і була щаслива. Ми одружилися.
То був мій перший і єдиний чоловік, який мною захоплювався і був закоханий у мене. У нас з’явився хлопчик, чому чоловік був дуже радий. Потім я почала помічати якісь його дрібні інтрижки з іншими дівчатами. Не приховую, мені було боляче і прикро, але на пряму не хотіла йому нічого говорити, щоб не руйнувати сім’ю і думала, що все це не серйозно.
Він мене любив і ставився до мене добре, і я його теж дуже любила, намагалася бути для нього найкращою, віддавала все цим стосункам. Все йшло добре. Через три роки дізналася, що чекаю на другу дитину, він був щасливий. Народився другий хлопчик його радості не межі. Через півроку нашу родину спіткало нещастя.
Доля забрала мого тата, який для мене був дуже важливою людиною. У мене було відчуття, що зруйнувався мій світ, я не могла зрозуміти і змиритися з цією втратою. І ось з його відходом все і почалося, все змінилося і почалися найбільші випробування у моєму житті. Після похорону проходить пару тижнів і я починаю помічати, що щось не те з моїм коханим.
Він кудись йде від мене, віддаляється. Дізнаюсь пароль у його телефоні і тут черговий удар у спину: у нього почали зав’язуватися стосунки зі співробітницею по роботі. Вона старша за мене на 10 років. Я була нажахана, не знала, що робити, плакала, не їла, не спала, розумію, що просто існую заради дітей.
Не стала відразу закочувати істерик, я спокійна людина за характером і ретельно аналізую свої дії, перш ніж щось зробити. Вирішила натяками дати йому зрозуміти, що він мені дуже потрібен, що він мені необхідний, як повітря, щоб впоратися з усім цим, але, мабуть, його засліпила пристрасть. Через місяць не стрималася і сказала йому, що мені все відомо.
Чітко сказала, що так не може продовжуватись, що я йду. Він був у шоці, почав мене зупиняти, мовляв, це флірт не більше, нічого серйозного, а ми для нього — найсвятіше, що є на цій землі, і він ніколи б нас ні на кого не проміняв. Ми постаралися все забути, я його вибачила, але виявилося, що це все лише слова, не більше.
Я намагалася зрозуміти, чому так відбувається. Мене виховували так, що шлюб буває один раз і на все життя, і я хотіла, щоб він був перший і останній мій чоловік на все життя. Потім ще було дуже багато розмов, сварок, обіцянок, вибачення, і це все триває 3,5 роки. За цей час чого тільки не було: бійки через неї, бо вона і з іншими спілкувалася, а йому це не подобалося.
Вона мені дзвонила посеред ночі, казала «тут його побили приїжджай забирай». Потім вони помиряться, їдуть на відпочинок удвох, на море, у гори, постійні виїзди на природу удвох та інше. Пізніше посипалися звинувачення на мою адресу, мовляв, я не така, як вона, надто скута. Припускаю, що вона була цікавішою, бо в неї було дуже багато чоловіків.
Але, почувши це, я почала шукати причину в собі і змінюватись заради нього: влаштовувала романтичні вечори, сходила на професійну фотосесію, записалася на танці, стала розкутою, як він хотів. Чоловікові це подобалося начебто, але потім пішли закиди «звідки ти цьому навчилася?», «З ким ти там спілкуєшся?», він почав перевіряти мій телефон.
Але я чиста перед Богом та своїми дітьми, я ніколи і в думках не допускала йому зрадити і ніколи на це не пішла б. Природно плачу, страждаю, намагаюся зберегти сім’ю, а він отак плює в душу. Незабаром озвучила: якщо не підходжу — давай розлучатися, на що він не погоджується. Востаннє була дуже серйозна розмова, де він дав багато присяг та обіцянок, змусивши мене повірити в те, що ми сім’я і що так буде до кінця наших днів.
Що він усе зрозумів, припустився величезної помилки, «ти — найкраще, що було в моєму житті, і крім мене в нього нікого немає». Я вкотре повірила. Незабаром дізнаюся, що їхні стосунки з коханкою відновилися, тож і я чітко вирішую піти від нього. Не знаю, як так вийшло, але я чекаю на третю дитину, була впевнена, що нічого подібного не може бути.
Тепер я не знаю, що робити. Боюся позбуватися дитини і гнівити Бога, адже дитина ні в чим не винна, але й піднімати трьох дітей однієї дуже складно. Зовсім заплуталася і не знаю, як вчинити. Просто як і будь-яка дівчинка у своїх мріях, я хотіла міцну та дружну сім’ю, де панує порозуміння, кохання та повага, а маю те, що маю….
