Я з дуже забезпеченої сім’ї. Все життя у великому місті. Попри це працював і працюю сам, батьки мене не забезпечують, тому знаю, як важко заробляти гроші. В мене є страх втрати гроші, тому всі витрати добре обмірковую.
Але деякі мої друзі сприймають моє небажання витрачатися на щось безглузде, як скупість. Я ніколи ні в чому не мав потреби, але добре знаю, що таке потреба економити.
Я залюбки збирав бонусні бали на заправках, аби заощадити на бензині для своє не в міру дороге авто. Водночас, носив дорогі речі. Та з дівчатами було важко. Мої колишні розбещені та вередливі, таким треба лише гроші.
І ось, будь ласка. Чергова пасія зателефонувала з претензією, що піде від мене, бо я нічого не купив їй у подарунок на півроку стосунків. Якщо чесно, то я просто не хотів. Таких, як вона було занадто багато в моєму житті.
Купувати квіти, подарунок, вести в ресторан, і все заради того, щоб отримати лише білозубу усмішку і млосний погляд з-під окулярів. Якось це невигідно. Вдома мене чекав скандал.
Під час сварки дівчина заявила, що я маю бігати за нею. Якщо мені не подобається, то можу в найближчій бібліотеці знайти якусь «романтичною біднотою, якій вистачить прогулянок за руку та пиріжка з капустою».
Під кінець сварки вона почала кидати в мене сервіз, який я привіз в Італії. Ця краса обійшлася мені в кругленьку суму. Шкода його, а що робити вже. От в мене полетіла чашка, але в мене не влучила.
Дорога порцеляна має гарну аеродинаміку, тому чашка, пролетівши повз мене, вилетіла у вікно. Згодом з вулиці я почув зойк. Я глянув униз і побачив дівчинку, яка сиділа на асфальті потираючи голову.
Слухати крики вже колишньої дівчини далі мені не хотілося, тому я сказав, що водій ввечері забере мої речі, і вийшов з квартири. У дворі все ще сиділа дівчинка і розгублено озиралася на всі боки.
Я легко підняв майже невагому дівчинку і постарався обтрусити її одяг. Хоча на ній були такі лахміття, що можна було залишити все як було. Подумав, що відведу дитину додому і дам трохи грошей батькам, аби забути про інцидент.
Я думав так, що батьки дівчинки побачать синець, викличуть поліцію. Ті вийдуть на мою колишню, а вона вже не втратить шансу помститися, тому звалить усю провину на мене, а там і суд не за горами.
Краще перестрахуватися та обійтися малими втратами. Добре, хоч колишня в машину тарілкою не влучила. Коли я з дівчинкою дійшов до дверей квартири, де вона жила, то там була лише одна жінка – її мама.
Втомлена жінка, мабуть, моя ровесниця. Засалене волосся, згаслий і водночас переляканий погляд. Вислухавши мене, вона просто кивнула і зиркнула на мене. Я окинув око їх житло.
Дивно було думати, що в цій квартирі колись жило троє людей. Одна крихітна кімната, дерев’яна, дощата підлога. Меблі старші за мене та такі ж шпалери. Коротше кажучи, успішному начальнику бачити таке було боляче.
Я дав кілька купюр і пішов по своїм справам. До кінця дня я просидів у роздумах. З голови не йшла та жінка з дівчинкою. Видно було, що вони не те, що нові речі собі дозволити не можуть, а й звичайного м’яса.
Від роздумів мене відволікали лише рідкісні дзвінки клієнтів та повідомлення з рекламою на телефон. Я озирнувся довкола: хороша квартира, техніка, все, що потрібно для комфортного життя.
Та в голові поставали образи занедбанності з тієї квартири. Я набрав свого водія та за сумісництвом помічника. Попросив орендувати в районі своєї колишньої гарну двокімнатну квартиру одразу на роки два.
Також попроси купити продуктів – м’яса, сирів, круп, всього такого і обов’язково цукерок. У відповідь почув, що все буде зроблене, але вже вранці, час все ж таки пізній як не як.
Зранку так зранку. Я все одно не знав точну адресу, де жила та жінка, але пам’ятав, куди йти. То ж на рано відмінив всі плани, щоб поїхати до тієї жінки з дівчинкою знову. Потрібно думати про майбутнє…
