Крізь сон прорвався дзвінок телефону. Матвій повернувся на бік, притиснув одне вухо до подушки, але дзвінок тривав, стаючи дедалі гучнішим і, нарешті, остаточно вирвав Матвія зі сну.
Він простягнув руку і взяв із тумбочки мобільник. Мама. Матвій натиснув на з’єднання.
– Матюшо, я не розбудила тебе? – Мамин голос сочився лагідністю і ніжністю.
– Розбудила, – хрипким зі сну голосом відповів Матвій. – Що сталося?
– Нічого. Ти пам’ятаєш, що в мене скоро день народження?
– Вітаю. Ти тільки для цього подзвонила мені так рано?
– Вибач, – винувато сказала мама. – З’їздиш зі мною в магазин? Мені до ювілею нову сукню потрібно купити.
– Мамо, восьма година ранку. Магазини відкриються тільки о десятій, – невдоволено зауважив Матвій.
– Я знаю, ось і зателефонувала заздалегідь, щоб ти нічого не планував на ранок.
– Я планував виспатися.
– Так ти відвезеш мене в магазин? – уточнила мама.
– Усе? Тоді я посплю ще трохи. – Матвій відклав телефон убік і заплющив очі.
Але сон відступив остаточно. Матвій полежав трохи і встав. Після душу він зварив каву і повільними ковтками випив її. О пів на десяту він зателефонував мамі і сказав, що їде за нею.
– Матюшо, я вже одягаюся, – проспівала мама в трубці.
– Мамо, скільки разів казав, не називай мене Матюшею. Мені давно не п’ять років, я здоровий тридцятирічний чоловік.
– Вибач, Матюш… Матвій. Я ж тільки між нами так називаю тебе.
– І при сторонніх теж. Ти просто не помічаєш цього.
– Вибач. Так я одягаюся? – винувато промовила мама.
– Так, за п’ятнадцять хвилин буду.
Вони побували у двох магазинах, але мама нічого не вибрала. То занадто дорого, то сидить погано, то колір не підходить. Матвію набридло стояти стовпом серед рядів жіночого одягу і ловити погляди нудьгуючих молоденьких продавчинь, які з цікавістю роздивляються його, а то й відверто заграють із ним.
– Ну що, куди тепер? – запитав приречено Матвій, коли вони вийшли з чергового магазину і сіли в машину.
– Давай заїдемо в кафе і вип’ємо по чашечці кави. А я поки подумаю, де ще можна подивитися сукні, – тоном, що вибачається, сказала мама.
– Я вже пив каву. Куди їдемо? Невже в нашому місті закінчилися магазини одягу? – із сумнівом у голосі запитав Матвій.
Він вирішив якнайшвидше покінчити з шопінгом. Все одно вихідний втрачено.
– Є ще один магазинчик. Як я відразу не здогадалася про нього? Якщо і там нічого немає, то не знаю, що й робити. – Мама назвала адресу магазину.
Під’їхавши до будівлі зі скромною вивіскою, Матвій сказав, що йому потрібно зробити один важливий дзвінок. Нехай мама йде в магазин одна, він приєднається до неї пізніше. Мама пробурчала щось, але пішла в магазин одна.
Дзвонити Матвій нікуди не збирався. Йому просто набридло ходити по магазинах. Від нічого робити він став роздивлятися байдужі й безликі манекени у великій скляній вітрині. Заразом побачив струнку дівчину в синьому костюмі з бейджиком на лацкані піджака. Вона розмовляла з його мамою. Потім вони пішли до рядів вішалок із різнокольоровим одягом.Тепер він бачив тільки голову дівчини з акуратною зачіскою і мамину маківку.
Вони повільно рухалися між рядами вішалок, зупинялися ненадовго і йшли далі. Матвію здавалося, що він дивиться німе кіно, намагався озвучити про себе кадри.
“- А ось це? Думаю, ця сукня дуже вам підійде. Ви хочете що-небудь менш яскраве? Добре. А ось це? – терпляче говорила дівчина”.
Матвій був упевнений, що мама навіть не намагається приховати свого роздратування.
“- Дівчино, невже в магазині немає більш досвідченого продавця? Ах, на обіді… Робочий день тільки почався, а ви вже обідаєте. Покажіть мені ще що-небудь, що відповідає моєму віку…”
Вони зникли з поля його зору, напевно, пішли в примірювальну. Матвій відвернувся від вікна і став дивитися на потік машин, що проїжджав повз. Він знову глянув на вітрину магазину в той момент, коли мама з дівчиною йшли до каси. Дівчина несла сукню, а мама в руках тримала свою шубу. Значить, скоро він відвезе її додому і буде вільний.
Але мама довго не виходила. А коли вийшла з магазину, в руках у неї не було ні пакета, ні згортка. Серце Матвія впало.
Кряхтячи, мама сіла на пасажирське сидіння, з роздратуванням зачинила дверцята.
– Мені здалося, ти вибрала сукню. Чому не купила? Дорого? Я б додав грошей, – сказав Матвій. Їхати ще в один магазин йому не дуже хотілося.
– Ні, сукня підійшла мені ідеально. Уявляєш, ця шмаркачка сказала, що я виглядаю в ній ледь на шістдесят.
– Ну і що? Ти виглядаєш молодшою за свої роки, – підтвердив Матвій, який нічого не розумів. – Вона зробила тобі комплімент.
– І ти туди ж. Комплімент дуже сумнівний. І чого їх тільки навчають. Зовсім не вміють розмовляти з покупцями, – скаржилася мама.
– Нічого не розумію. Ти образилася на комплімент і не стала купувати сукню?
– Ось саме. Сказала б, що маю вигляд на п’ятдесят. Грубі лестощі, звісно, але приємніше, ніж коли кажуть, що я виглядаю на свій вік.
– Мам, для своїх шістдесяти п’яти ти маєш чудовий вигляд. Я не розумію, що тебе образило. Може, повернешся і купиш сукню?
– Ні. – Мама вперто стиснула губи.
– Що тепер? Куди? – упавшим голосом запитав Матвій.
– Додому, – скомандувала мама. – Настрій зник.
Матвій не став сперечатися і відвіз маму додому, відмовившись зайти до неї. Рішення прийшло одразу, щойно він від’їхав від будинку. Матвій припаркував машину біля того самого магазину і увійшов до нього.
– Вітаю. – Матвія зустріла та сама дівчина.
Зблизька вона здалася йому ще красивішою.
– У нашому магазині зараз великі знижки перед надходженням нової колекції жіночого одягу… – сказала дівчина завчену фразу.
– Півгодини тому у вас вибирала сукню моя мама, така повненька жінка в коричневій шубі.
– Так, добре пам’ятаю, – сказала безпристрасно дівчина, але в її погляді з’явилося занепокоєння.
– Ні-ні, я не прийшов з’ясовувати причину вашої е… сварки, – поспішив заспокоїти її Матвій. – Я хочу купити сукню, яку вона вибрала. Ви пам’ятаєте її?
– Звичайно. – Дівчина полегшено видихнула і широко посміхнулася. – Зараз я її принесу.
Незабаром вона повернулася із сірою сукнею.
– Як оплачуватимете, готівкою чи карткою?
– Карткою. Упакуйте її красиво. – Він дістав із кишені картку. – Скажіть, що ви їй сказали?
– Нічого особливого. Сказала, що їй не даси більше шістдесяти. Хіба їй менше? – запитала дівчина.
– Ні, мамі шістдесят п’ять, – сказав Матвій, і вони обидва розсміялися.
– Вибачте її. Гаразд? – розплачуючись, сказав Матвій.
– Ой, зовсім забула, – дівчина щось згадала і пішла, але незабаром повернулася з невеликим пакетом, – Це подарунок за мою помилку. Шарф. Він дуже пасуватиме до сукні. Вибачтеся перед вашою мамою. Я дуже шкодую. – Вона поклала шарф і чек у пакет до вже запакованої сукні. – Якщо вона раптом відмовиться, то приносьте її назад, я поверну вам гроші.
– Упевнений, що мама не відмовиться. – Матвій не міг відвести від дівчини очей. Начебто нічого особливого. Але вона подобалася йому. А більше те, що вона здавалася щирою, не намагалася загравати з ним.
– Тим паче від такого милого подарунка.
Він подумав, що навряд чи в такому магазині передбачені подарунки. Цей шарф, напевно, коштує чималих грошей. Тут продають брендові якісні речі. Матвій припустив, що дівчина заплатить за хустку зі своєї кишені, щоб задобрити скривджену клієнтку і не втратити її для магазину. Але вирішив не ображати дівчину з’ясуванням своєї здогадки.
– Спасибі вам велике. У неї ювілей скоро, тому навряд чи вона відмовиться від сукні, – сказав він і знехотя попрощався з дівчиною.
Виходячи з магазину, Матвій подивився на розклад його роботи на дверях. Мама подякувала синові за сукню. Приємно здивувалася подарунку. Вони разом пообідали.
Весь вечір Матвій думав про дівчину. Наступного дня він поїхав у магазин до його закриття. Виходячи з машини, раптом подумав, що у вподобаної дівчини міг бути хлопець або чоловік. Незабаром вона вийшла і замкнула двері магазину.
– Ви привезли назад сукню? Ваша мама не взяла її? – запитала дівчина засмученим голосом, упізнавши Матвія.
– Ні. А подарунок привів її в захват. – Матвій трохи забарився. Дівчина терпляче чекала. – Я хотів запросити вас у кафе, щоб загладити неприємний інцидент. Але якщо ви… у вас… – зніяковіло почав Матвій.
Дівчина сказала, що вільна, що із задоволенням вип’є чашечку кави. Матвій згадав, що звуть її Софією, бачив ім’я на бейджику, коли заходив до магазину вдень.
Вони стали зустрічатися. Матвій не на жарт захопився Софією і незабаром зробив їй пропозицію.
Мама всіх його дівчат вважала негідними сина. Зрештою, Матвій перестав її знайомити з ними. Жив він давно окремо. Але до тридцяти років мама стала переживати, що син так і не одружиться. Тому радісно прийняла повідомлення сина, що він хоче познайомити її зі своєю нареченою.
Але побачивши Софію і впізнавши в ній продавчиню з магазину одягу, вона спалахнула праведним гнівом.
– Вона ж продавчиня, обслуговуючий персонал. Твій батько був професором. Ти ганьбиш нашу сім’ю! У тебе вища освіта, а вона… Навколо стільки дівчат, а ти вибрав цю… – кричала вона, коли Софія пішла.
– Я думав, що ми розуміємо одне одного. Я кохаю її, мамо. Ніяка інша дівчина мені не потрібна. Якщо вона не подобається тобі, то більше я не прийду, бо все одно одружуся з нею. – Матвій пішов, грюкнувши дверима.
Але охолонувши, він придумав вихід, щоб примирити маму з його рішенням. Адже все пізнається в порівнянні. Маму він любив, але кохав і Софію.
Матвій зробив вигляд, що вкотре прислухався до маминої поради. Він зателефонував і сказав, що хоче познайомити її з його нареченою, впевнений, що вона їй сподобається. Що це дочка його начальника, а значить, його до того ж чекає підвищення.
Він умовив свою колегу допомогти йому. Та погодилася, бо зі своєю свекрухою теж не знайшла спільної мови.
– Ну ось, бачиш, я ж сказала, що навколо багато гідних дівчат. Я на вас чекаю, – зраділа мама.
Але коли Матвій із нареченою увійшли до квартири, вона зблідла.
– Мамо, познайомся, це Жанна, моя наречена.
Дівчина простягнула мамі руку, задзвенівши безліччю металевих браслетів і каблучок. Волосся її було яскраво рудого кольору, а в перегородку носа вставлено кільце. При цьому вона постійно жувала, поширюючи навколо м’ятний запах жувальної гумки. Одяг дівчини виглядав не менш екзотичним. Мама з переляком роздивлялася її.
– Матюшо, вона справді донька твого начальника? – запитала вона, зачинившись із сином на кухні.
– Сумніваєшся? Хочеш поговорити з її батьком? Можу зателефонувати. Жанна нещодавно повернулася з Європи, де навчалася в престижному університеті. Там усі так виглядають. За столом Жанна голосно розповідала про університет, і просила Матвія підливати напій.
Мама мовчала, втиснувшись у стілець. Матвію стало шкода її. Він сказав, що їм із Жанною час йти, чмокнув наостанок у щоку, і вони з колегою пішли.
– По-моєму, все пройшло чудово. Тепер порівняно зі мною Софія здасться твоїй мамі просто янголом, – знімаючи в машині перуку й екзотичні аксесуари, сміялася Рита.
– Я грала в шкільному театрі. Вчителі навіть думали, що я вступатиму до театрального училища. Мені й самій сподобалося. Дякую за надане задоволення. Сподіваюся, я не переборщила?
– У самий раз. Зараз відвезу тебе додому і повернуся заспокоїти маму.
– Синку, ти справді вирішив з нею одружитися? – зустріла його мама в дверях.
– Звісно. Вона хороша, тільки трохи розпещена.
– А Софія? Як же вона? – запитала мама.
– Але ж вона проста продавчиня, – сказав Матвій, хитро поглянувши на маму.
– Але вона ж подобалася тобі. Матюшо, ця Жанна тобі не пара. Прошу, подумай гарненько.
Матвій зробив вигляд, що подумав, і за мить пообіцяв мамі помиритися з Софією.
На весіллі мама посміхалася і всім казала:
– Яка гарна пара, правда?
Усі були задоволені та щасливі. Матвій одружився з коханою дівчиною. Мама хвалилася, що невістка працює і вчиться заочно в інституті легкої промисловості. У неї чудовий смак, і якщо потрібна сукня, то радила звертатися тільки до Софії. Вона майстер своєї справи.
Мама більше не заїкалася, що Софія Матвію не пара. Навпаки, часто заходила до неї в магазин, пишалася невісткою.
Ось так син провчив вибагливу маму.
