Наш шлюб тріщав по швах. Принаймні для мене. Останнім часом чоловік дратував мене просто нестерпно. Йому нічого не вартувало вчинити скандал та довести мене до сказу, через що ми могли не спілкуватись цілий день.
Благо, син уже підліток і проводить досить багато часу з ровесниками, щоб не бачити цих скандалів. Я не знала, як мені бути. Адже за фактом мені нема на що скаржитися у своєму сімейному житті. Чоловік — людина миролюбна.
Заробляє добре та постійно думає про сім’ю. З сином, на превеликий подив, теж немає проблем. Особистих коштів вистачає на все, що я забажаю. Хіба що робота набридла своєю одноманітністю, але хто на таке не скаржиться.
Проте мені було погано. Здавалося, що ніщо не може витягти мене з цієї емоційної трясовини до дня корпоративу. Я пішла туди без чоловіка, бо знову посварилася з ним. Обстановка серед колег допомогла розслабитися.
Я веселилася, танцювала та сміялася з приятелями. Час минав і поступово всі почали розходитися. Я вийшла надвір не одна. Один із її знайомих колег запропонував довести мене до зупинки і я погодилася.
Колега був невисоким і не особливо привабливим чоловіком із дивною звичкою постійно розгойдуватися з пальців на п’яти. Зупинившись біля дороги, ми говорили про різні дрібнички.
Після чергового жарту я розсміялася і несподівано для себе поцілувала колегу. За кілька хвилин ми вже поспішали до нього. З того дня всі думки були зайняті лише ним. Я не могла не думати про цього чоловіка.
Я постійно писала йому і з нетерпінням чекала на кожну нову зустріч. Чоловік нічого не запідозрив. Він вирішив, що я просто чудово провела час зі своїми подругами по роботі, тому прийшла додому бадьора та задоволена.
Тим часом службовий роман продовжував набирати обертів. Ми зустрічалися або у номері готелю, або вдома у колеги. Мої почуття не вщухали. Я й сама дивувалася, як моє серце зміг завоювати цей чоловік.
Ні краси, ні достатку, ні посади на нашій роботі. Проте він став для мене всім. Так тривало вісім місяців. Якоїсь миті я вирішила, що піду від чоловіка, про що поспішила повідомити коханцю. Той відреагував неоднозначно.
Він не хотів, щоб через нього розвалилася сім’я. Та він ніби й не дуже горів бажанням заводити офіційну пасію. Його цілком влаштовувала роль непоказного коханця, що ні до чого не зобов’язувало.
Було ясно, що мої почуття не взаємні, але це нічого не змінювало. Емоції брали гору над усім. Я відкрито заявила коханцю – або разом офіційно, або ніяк. Він обрав ніяк. Я так і не розповіла чоловікові про зраду.
Я навіть не знала, чи він підозрював щось. У будь-якому разі це було неважливо. Я взяла відпустку за власний кошт і провела її у своїй кімнаті. Я майже весь час спала, посилаючись на перевтому на роботі.
Чоловік поставився з розумінням і намагався не турбувати мене. Зараз мені треба думати про те, як жити поряд з чоловіком, щоб той ні про що не дізнався, і спромогтися відновити гармонію в сім’ї.
Образ коханця не залишав мене, але й чоловік був прийнятною альтернативою. Все ж таки мені було з ним комфортно. Ми навчилися жити так, щоб не турбувати один одного. Син росте у гарних умовах. Мені цього достатньо.
