— Куди ти цей стос коробок тягнеш? Постав біля шафи.
Аліса змахнула пил зі стільниці розкладного столу.
У їхній орендованій «двокімнатній» на околиці весь останній тиждень панував методичний хаос. Вони з Артемом готувалися до головної події останніх трьох років. Іпотеку попередньо схвалили. Варіант знайдено. До укладення угоди залишалося менше десяти днів. Речі вже потихеньку сортували по картонних коробках.
Артем опустив важкий стос на підлогу.
— Мама сказала, що приїде, щоб відсвяткувати, — промовив він.
Він витер долоні об домашні спортивні штани.
— Я подумав, треба хоча б у вітальні місце звільнити.
— Відсвяткувати? — Аліса зупинилася.
Вона критично поглянула на чоловіка.
— Артеме, твоя мама ніколи не приїжджає просто святкувати чужі успіхи. Тим більше наші. Терміни підтискають, кожна копійка зараз на рахунку. Навіщо ці застілля?
— Та годі вже, — відмахнувся чоловік.
Він винувато посміхнувся.
— Мама щиро радіє. Вона ж знає, як ми ґарували заради цього першого внеску. Купимо торт, посидимо годинку.
Аліса нічого не відповіла.
Вона дістала з шухляди чисту скатертину. Постелила її на хиткий розкладний стіл у центрі кімнати. Зверху лежав стос банківських виписок із графіком майбутніх платежів. Аліса навмисно не стала їх прибирати. Нехай лежать на виду. Як нагадування.
У передпокої пролунав голос.
Роза Федорівна завжди відчиняла своїм ключем, який Артем дав їй «про всяк випадок».
— Діти! Я не з порожніми руками! — оголосила свекруха.
Аліса вийшла в коридор.
Роза Федорівна акуратно розстібала комір світлого плаща. Біля її ніг стояв дешевий пластиковий торт із найближчого супермаркету, куплений за акцією.
— Проходьте, Роза Федорівна, — рівно сказала Аліса.
Вона взяла торт.
— Ой, Алісочко, ледве до вас добралася, — одразу ж заспівала звичну пісню свекруха.
Вона сперлася рукою на стіну.
— Ці ваші затори. І ліфт, як на зло, трясеться. А у мене спина з самого ранку просто відвалюється. Суглоби болять, ніякого полегшення.
З кімнати визирнув Артем.
— Мамо, привіт. Давай я допоможу.
— Діма… тьху, Артемка, — Роза Федорівна театрально притиснула руку до грудей. — Пам’ять зовсім слабшає від болю. Ти поглянь на себе! Шкіра та кістки. Твоя дружина тебе зовсім заморила своєю дієтою, чи не так?
— Ми нормально їмо, мамо, — буркнув Артем.
Він допоміг матері зняти плащ.
— Проходь до столу. Аліса запекла форель.
Почувши про червону рибу, свекруха помітно пожвавішала. Вона пройшла до вітальні. З легким презирством оглянула заставлену коробками кімнату. Підійшла до столу.
Банківські папери заважали їй поставити свою масивну сумку.
Роза Федорівна недбало відсунула важливі документи на самий край столу.
— Ну, показуйте, чим багаті, — сказала вона.
Вона влаштувалася на стільці.
Аліса принесла з кухні велике блюдо. Запечена з розмарином і лимоном форель виглядала чудово. Поруч лежали овочі, приготовані на грилі. На їхню покупку пішла частина відкладених грошей, але Артем дуже просив «не зганьбити себе».
Свекруха прискіпливо оглянула рибу.
— Розкішно живете, — оцінила Роза Федорівна.
Вона взяла виделку.
— Ми на це місяць потроху відкладали, — сухо парирувала Аліса.
Вона поклала порцію чоловікові, потім свекрусі.
— У нас суворий бюджет. Крок управо, крок уліво — і перший внесок провалиться.
Роза Федорівна пропустила цю репліку повз вуха.
Вона відправила до рота шматок риби. Повільно прожувала. Її обличчя виразило найвищу міру гастрономічного задоволення.
— Алісочко, ти просто кулінарний геній! — заспівала свекруха.
Вона навіть заплющила очі.
— Риба — суцільне захоплення. Тане в роті. Соковита, ніжна. Просто вершкова! Я ось скільки не намагалася так запікати, все одно виходить сухою. А в тебе — талант!
Артем задоволено розправив плечі.
— Я ж казав, мамо. Аліса чудово готує.
— Розумниця, невістка, — підтакувала Роза Федорівна.
Вона відрізала ще один шматок.
Вечеря проходила напрочуд мирно. Свекруха хвалила рибу, розпитувала про район, у якому вони пригледіли квартиру. Артем розслабився. Аліса ж, як інженер-кошторисник, звикла вірити не словам, а цифрам. А цифри її внутрішнього чуття показували, що цей спектакль не може бути безкоштовним.
Роза Федорівна доїла свою порцію.
Вона акуратно промокнула губи паперовою серветкою.
Потім важко, з надривом зітхнула.
— Вам добре, молоді, — промовила свекруха.
Вона поглянула на сина.
— Ось купуєте квартиру. Життя тільки починається. А моє, мабуть, уже до заходу котиться.
Артем перестав жувати.
— Мамо, ну що це за розмови? Тобі всього шістдесят.
— Ох, Артем, — Роза Федорівна подивилася у вікно. — Була я вчора у професора в обласній лікарні. Він переглянув мої знімки колін і хребта. Каже, що справа погана.
Аліса мовчки збирала порожні тарілки.
Вона знала, що свекруха відрізняється відмінним здоров’ям. Кілька тижнів тому та без проблем везла розсаду на дачу
електричкою.
— І що кажуть лікарі? — насторожився Артем.
— Потрібна операція, — трагічно вимовила свекруха.
Вона зробила паузу.
— Але можна підійти до цього консервативно. Треба терміново поїхати в санаторій. У спеціалізований. Там особливі грязі. Радон. Тільки це мене й поставить на ноги. Інакше через рік — інвалідний візок. Я вже й путівку забронювала, щоб місце не зайняли.
— Чудово, — кивнув Артем. — Поїдь, відпочинь. У тебе ж є заощадження.
Роза Федорівна стиснула губи.
Вона подивилася на сина так, ніби він щойно зрадив Батьківщину.
— Які заощадження, Артеме? Я вам на весілля холодильник купувала три роки тому! Звідки у пенсіонерки такі гроші? Путівка з лікуванням коштує сто тисяч.
У кімнаті запала тиша.
Аліса завмерла з брудною тарілкою в руках.
— Сто тисяч? — перепитав Артем.
Його голос затремтів.
— Мамо, це дуже великі гроші. Може, пошукаємо інший санаторій? Простіший?
— Простіший мені не допоможе! — обурилася свекруха.
Вона навіть вдарила долонею по столу.
Папери з графіком виплат за іпотекою злегка зісковзнули на підлогу.
— Професор чітко сказав — тільки туди! Чи ви, для рідної матері, затиснули копійку на здоров’я? Ви ж квартиру берете, у вас там мільйони крутяться! Що вам ці сто тисяч? Крапля в морі!
— Це не крапля в морі, Розо Федорівно, — крижаним тоном втрутилася Аліса.
Вона поклала тарілку назад на стіл.
— Це наші останні гроші. Ми вносимо їх у касу забудовника наступного вівторка. Якщо ми віддамо їх вам, угода зірветься.
Свекруха перевела погляд на невістку.
— Я розмовляю зі своїм сином, а не з тобою! — заявила вона.
Роза Федорівна знову повернулася до Артема.
— Артеме, послухай її! У них угода зірветься! Ви можете ще рік пожити в цій квартирі. А в матері руйнуються суглоби. Ти хочеш загнати мене в могилу заради своїх бетонних стін?
Артем потер перенісся.
Він явно відчував себе загнаним у кут. Маніпуляція була грубою, але вона спрацювала.
— Мамо, ми три роки збирали гроші, — невпевнено почав чоловік. — Ми не можемо відкласти угоду. Ціни зростають щомісяця. Давай я спробую взяти споживчий кредит на твоє лікування?
— Тобі зараз кредит не дадуть, у тебе заявка на іпотеку висить, — відрізала Аліса.
Вона навела сухий факт.
— Банк одразу відхилить обидві угоди. Ви це прекрасно знаєте, Розо Федорівно.
— Я нічого не знаю! — пішла в наступ свекруха. — Знаю тільки, що рідний син кидає матір напризволяще. Заради примхи дружини! Я тебе одна виростила! На двох роботах жили рвала!
Аліса бачила, як Артем здається.
Його плечі опустилися. Почуття провини, ретельно плекане роками, брало своє. Ще кілька хвилин — і він пообіцяє їй ці гроші, навіть якщо доведеться позичати.
— Я принесу морс, — рівно сказала Аліса.
Вона взяла тарілки й вийшла з вітальні.
Їй потрібно було перевести подих. Сперечатися зі свекрухою, коли Артем у такому стані, було марно.
На кухні було душно від недавнього приготування їжі. Аліса дістала з холодильника морс. Налила в склянки.
З вітальні долинув голос Рози Федорівни.
— Ой, у вас душно. Піду на балкон, повітрям подихаю. А то від хвилювання тиск підскочив.
Балкон їхньої орендованої квартири примикав саме до кухні. Вікно було прочинене, і акустика старого панельного будинку працювала бездоганно. Аліса почула, як заскрипіли балконні двері.
Потім пролунав голос свекрухи.
Вона розмовляла по телефону. Зовсім не тим слабким голосом, яким щойно випрошувала гроші. Голос був бадьорим, дзвінким і дуже діловим.
— Так, Галочка, все за планом, — говорила Роза Федорівна.
Аліса завмерла.
Вона так і залишилася стояти біля стільниці.
— Я його дотиснула, — зі смішком продовжувала свекруха на балконі. — Звичайно, він запнувся. Ця його коза опирається, про якісь угоди бурмоче. Але куди він дінеться? Я йому про інвалідний візок натякнула, він аж зблід.
На балконі клацнула запальничка.
Роза Федорівна завжди палила потай від сина, скаржачись на астму.
— Та який там Трускавець, Галя? Смієшся? — пирхнула свекруха. — Я в ці оздоровниці ні ногою. Підтвердь бронювання в Белеку. П’ять зірок, ультра «все включено». Погуляємо на старості років!
Аліса акуратно поставила склянки на стіл.
— Ой, не питай, — продовжувала скаржитися подрузі свекруха. — Сиджу, тут задихаюся. Риба пересушена, як підошва. У рот не лізе. Сухар. Жувати неможливо. Я її хвалю, посміхаюся, щоб вона не влаштувала скандал і не затримала гроші. Гаразд, Галю піду. Завтра перекине гроші.
Зв’язок обірвався.
Двері на балкон скрипнули.
Аліса не відчувала гніву. Лише холодний, розважливий спокій. Інженер у ній зрівняв дебет із кредитом. Пазл склався. У цю мить вона не відчувала до Артема жодного жалю. Йому буде корисно це дізнатися.
Вона взяла піднос зі склянками.
Спокійно повернулася до вітальні.
Артем сидів на дивані. Він мав пригнічений вигляд. Роза Федорівна вже влаштувалася на своєму місці. Вона знову прийняла вигляд страждаючої пенсіонерки.
— Попсували мені нерви, — зітхнула свекруха.
Вона поглянула на залишки риби на тарілці.
— Алісочко, заверни мені у фольгу пару шматочків рибки з собою. Завтра хоч нормально пообідаю. Дуже смачно у тебе вийшло.
Аліса поставила піднос на стіл.
Вона рішуче взяла тарілку з залишками форелі й відсунула її на інший край столу. Прямо до своїх банківських виписок.
— Не варто, Розо Федорівно, — рівно відповіла Аліса.
— Що не варто? — не зрозуміла свекруха.
Вона завмерла з простягнутою рукою.
— Не варто давитися, — Аліса дивилася прямо в очі матері чоловіка. — Навіщо вам ця підошва? У рот же не лізе. Сухар.
Рука свекрухи повільно опустилася на стіл.
Обличчя вкрилося непривабливими червоними плямами.
— Про що ти, мила? — ласкаво запитала вона.
— Про пересушену рибу, — Аліса схрестила руки. — Яку неможливо жувати. Ви ж її хвалили лише з ввічливості. Щоб гроші не затримали. Вікно на кухні прочинене. Чутно все чудово.
Артем перестав впиватися поглядом у підлогу.
Він здивовано подивився на матір.
— Мамо? — напружено запитав він. — Ти кому дзвонила?
Свекруха щільно затиснула губи.
Її нафарбовані губи перетворилися на тоненьку ниточку. Вона зрозуміла, що сперечатися немає сенсу.
— Маю право поділитися з подругою! — виклично пішла вона в наступ. — Я ж не в ресторані. Готувати так і не навчилася.
— Звісно, не в ресторані, — погодилася Аліса.
Вона навіть не підвищила голос.
— Тому погану їжу з собою не даємо. Самі доїмо. Ви краще розкажіть Артему про санаторій.
Аліса повернулася до чоловіка.
— Роза Федорівна їде не в Трускавець, Артеме. Вона їде в Белек. У п’ятизірковий готель за системою «ультра все включено». З подругою Галею.
У кімнаті зависла важка, густа пауза.
Артем переводив погляд з дружини на матір.
— Це правда? — глухо запитав він.
Роза Федорівна нервово поправила край сукні.
— Я все життя працювала заради сім’ї! — знову завела свою платівку свекруха, але тепер у її голосі звучала агресія, а не слабкість. — Я маю право на відпочинок! Ви молоді, ще заробите! А мати одна!
Вона подивилася на сина, чекаючи, що спрацює звичний тригер.
Але Артем раптом випростався.
Він дивився на матір так, ніби бачив її вперше. Уся його невпевненість кудись випарувалася.
— Ніяких грошей не буде, — відрізав Артем.
Він встав із-за столу.
— Ми купуємо квартиру у вівторок. Більше це питання не обговорюється.
Роза Федорівна різко підвелася слідом за ним.
Вона зрозуміла, що план остаточно провалився. Ні лестощі, ні тиск більше не діяли. Таємниця була розкрита.
— Я тут більше не залишуся! — кинула вона.
Свекруха швидким кроком попрямувала до передпокою.
Вона стрімко накинула свій плащ.
Артем навіть не пішов її проводжати. Він залишився стояти біля столу. Незабаром у коридорі стихли кроки. Вхідні двері зачинилися.
Через півтора тижня вони підписали всі документи в банку.
Роза Федорівна, звісно, не дзвонила. Вона чекала вибачень від невістки та переказу грошей від сина. Але Артем уперше проявив характер. Він переказав усю відкладену суму на рахунок забудовника, завершивши угоду.
А залишки тієї самої запеченої форелі вони із задоволенням доїли наступного дня. Риба була чудовою. І зовсім не сухою.
