Перед відходом засвіти мама Софії склала дарчу на свою дочку.
Так вийшло, що велика чотирикімнатна квартира перейшла у власність Софії та її тітки. Тобто половина житлової площі й раніше належала рідній сестрі матері, Катерині, — після втрати батьків вони все розділили між собою.
Катерина відмовилася жити в квартирі, але й продавати свою частину не хотіла. Та й у її сестри не було наміру купувати її половину — вона вже хворіла, і їй було не до цього.
Постійні процедури виснажували її. Покращення не наставало, і доводилося пробувати все нові й нові методи. Лікарі розводили руками: до них звернулися запізно, а отже, час було втрачено. Софія доглядала за матір’ю. Іноді просила Катерину посидіти з нею, дуже рідко, але сестра матері відмовлялася.
– Не можу дивитися на сестру, яка однією ногою на тому світі.
– Вона хворіє, – відповідала їй ображена Софія.
Після двох таких розмов дівчина їй більше навіть не дзвонила. Самотня бабуся-сусідка завжди погоджувалася.
– Я вам заплачу.
– Ні, дівчинко. Вам гроші потрібні. Невже я не розумію. Вип’ю у вас чаю, і це вся моя зарплата. Ти біжи. Усе буде добре. Тільки купи несолодкі сухарики, бо мені цукор не можна.
І Софія бігла на черговий підробіток. Навчання вона вже давно кинула, тільки мамі не казала. Навіщо її засмучувати.
Одного разу, коли Софії не було, приїхала Катерина. Відчинила двері своїм ключем і увійшла. По-господарськи оглянулася й помітила на кухні сусідку.
– А ви хто?
– Не пам’ятаєш? Двері навпроти.
– А, баба Ніна.
– Ну комусь і баба Ніна. Все-таки згадала.
– Можете йти. Я сама з сестрою посиджу.
– Я тут посиджу, на кухні. Софія мене попросила, як прийде, так я й піду.
Катерина зачинила двері до кімнати сестри, і вони довго про щось розмовляли.
– Сестричко, Наталко, я турбуюся за твою доньку. Тебе не стане, а вона молода, її обдурять, наша квартира пропаде. Їй все одно, а мені — пам’ять про батьків.
– Я тебе не розумію.
– Та звідки тобі це зрозуміти. Ось я й кажу, що треба поквапитися. Я приведу нотаріуса, треба написати заповіт. Софію я не вижену, нехай живе. Але молодь нині така легковажна, не можна їм таке довіряти.
– У мене нормальна й розсудлива дочка.
– Але треба підстрахуватися. Ти ж знаєш, що у мене нікого немає. Квартира у мене є, долю на мене запиши, а їй потім дістанеться і ця, і моя. А зараз їй ще рано. Великі гроші закрутять голову. Квартира ж дорога, у центрі, хоч і не в столиці, але ціну хорошу має.
– Я подумаю. А зараз іди. Я хочу спати.
Хоч Катерина й говорила нібито розумні речі, але щось у її поведінці здавалося підозрілим. Наталя знала й свою дочку. Вона не з тих, хто продасть усе й залишиться без житла, та й працює вона. Усе встигає. Наталя навіть розплакалася і покликала сусідку.
– Та що ти, мила, не хвилюйся, тобі це не можна. Зараз чай нагрію, травки тобі заварю. Заспокойся, скоро Софія прийде. Це через Катьку, так? Що вона тобі наговорила?
– Треба писати заповіт.
– Це що, на Катю?
– Я хвора, але не настільки. З головою у мене ще все гаразд. На Софію.
– Я вже злякалася. Половина ж Катерини, вирішила все забрати собі.
Було складено дарчу на ім’я Софії. Після цього Катерина приходила ще двічі, вмовляла і навіть намагалася залишити грошей на ліки, але Софія й Наталія відмовилися. Доброта тітки здалася Софії підозрілою. А коли Катерина дізналася, що їй уже не світить друга половина квартири, то вирішила здавати свою частину.
— Мені потрібні гроші, я й так довго терпіла, а тепер посуньтеся, — сказала вона, коли привела мешканців. — Подякуйте, що це не бригада будівельників, а всього лише студенти.
Двоє студентів медичного інституту виявилися цілком нормальними, не шуміли й дотримувалися чистоти. Вони навіть подружилися з сусідкою, бабусею Ніною. Адже вона часто залишалася доглядати за Наталею.
— Не ображайте Софію, їй важко. Вона навіть навчання кинула заради матері. А її тітка, яка здає вам кімнату, хотіла відібрати у неї всю квартиру. Дивна вона. Шкода Софію, якщо вирішить продати свою половину.
Баба Ніна, з простоти душі, все розповіла студентам.
Наталя пішла з життя приблизно через рік. Сестра на похорон не дала ні копійки, добре, що хоч прийшла провести її в останню путь. Допомогли студенти та баба Ніна.
Зате вона відразу захотіла продати свою частину.
– Або бери кредит і викуповуй, або я просто продам. Але сусідів тобі вибирати не буду. Усе першому покупцеві.
– А може, ти у мене купиш? А я б собі змогла кімнату придбати.
– Софіє. Ось я й казала твоїй матері, що тобі зарано таке спадщину. Тобі б тільки продати.
– Ви ж продаєте. Може, продамо все разом.
– Це гарна ідея. Мені гроші потрібні. Пиши довіреність, а то ти вічно на роботі.
– Мені теж потрібні, але продаватимемо разом, не за довіреністю.
– Будь готова показати житлову площу.
Покупці прийшли оглянути квартиру вже через тиждень. На їхнє прохання Софія показала дві кімнати, що належали тітці.
– Добре. А скільки ви хочете за свої?
– У якому сенсі? Квартира продаватиметься повністю.
– Катерина назвала нам ціну за свою половину. А ваша?
– Площа кімнат однакова, отже, і ціна така сама.
– Ні. Це буде дуже дорого. Адже у вас тут пішла з життя мама, у кімнаті погана аура. Ви ще й подякувати повинні, що її куплять.
– Тобто тут аура нормальна, а тут погана. Ну молодець тітка, скрізь вигоду знайде. Ціна або така сама, або купуйте половину, будемо сусідами.
– А потім ми свою здамо будівельникам, правда, кохана? – підійшов один зі студентів і злегка обійняв Софію.
– Так.
Покупці відступили.
– Вибач, вони б ще довго торгувалися, а так пішли. Якщо що, повторимо.
Повторити й справді довелося. Потім прийшла тітка.
– Чого ти вагаєшся? Нам же вигідніше продати швидше.
– Я вас зрозуміла. Все порівну.
– Гроші тобі голову закрутили. Я ж казала твоїй матері. Моя частка буде дорожчою.
– Ну так. Через ауру.
Покупці приходили знову і знову, і все за тим самим сценарієм. Тітка не хотіла поступатися. Студент, який почав допомагати Софії, теж не здавався.
Тітка все ж продала свою половину квартири. За великі гроші її вже ніхто не купував, довелося продати за ту суму, яку запропонували. А це майже на третину менше.
Нові мешканці не заселялися, студенти продовжували жити.
– Якщо що, то ми переїдемо, а поки що почекаємо.
Анатолій, так звали студента, вже залицявся до Софії. А через рік після відходу матері засвіти зробив їй пропозицію.
– Я розумію, що раніше не можна було. Я давно хотів, але бабуся Ніна сказала, що не можна.
– То бабуся Ніна знала все?
– Класна бабуся. Тобі пощастило з сусідкою. Кирило до неї переїхав.
– А що, сусіди здають кімнати?
– Вже заселилися.
– Так?
Анатолій дістав документи.
– Батько дав мені грошей, щоб купити кімнату або маленьку квартиру. Він уже давно не живе з матір’ю, а мені добре допомагає. Ось і твоя тітка продала мені.
– Але ж вона тебе знає.
– А мені батько купив, я попросив його все оформити. Він навіть трохи докинув. Тепер залишилося тільки весілля. Ти згодна? Не хвилюйся, мене утримувати не треба, ми з Кирилом працюємо.
– Так, знаю, що ви працюєте. І вчитеся. Ви молодці. Дякую тітці за хороших мешканців.
– А на весілля її запросимо?
– Вона скаже, що її племінниця її обдурила.
– Це вона хотіла тебе обдурити.
– Давай без неї. Бачити її не хочу. Тихо розпишемося.
– Добре. Тільки Кирило й баба Ніна. Мої батьки один одного терпіти не можуть. Просто з’їздимо до них і все.
– Як скажеш.
– Ти мені не відповіла.
– Звичайно, згодна.
