Нещодавно розлучилася з чоловіком. Разом було близько п’яти років. Розлучилися швидко, з його ініціативи. Чому так і не сказав. Моя думка, що ще не встиг нагулятися.
Він приблизно чотири дні з семи гуляв. Я йому говорила і не раз, що це не діло, але у відповідь тільки те, що я до нього просто чіпляюся. В мене батько був гулящий і мати з ним розлучилася.
Зараз у мене нові стосунки, із колишнім чоловіком вони абсолютно різні, але проблема та сама. Я намагаюся ставитися спокійно і істерику не влаштовую, але через якийсь час почала себе накручувати.
Потім трохи заспокоїлася, коли побачила, що він наче й тримає себе в руках. А нещодавно були в гостях, і він мені розповів, що він, можна сказати, із неблагополучної родини.
Що його батьки були далеко не найкращим прикладом, а батько бував буйним, тому він соромиться своїх батьків і рідко до них їздить, тому й мене з ними не знайомить.
При цьому він зараз практично взагалі не бачиться зі своїми друзями, розумію, що там не інтелігенція. Я накрутила себе так, що важко собі це уявити. Я боюсь, що він повторить долю свого батька.
Я не погана собою, господарська, цілком симпатична, не дурна, з освітою, з гарною роботою. Це не єдиний шанс вийти заміж. Мені іноді зараз здається, що я перетворююсь на якусь матір Терезу.
Я наче показую дорослому хлопцеві, що таке нормальне життя та нормальна родина. Твердого бажання втекти від нього, ні, так би не шукала поради. Здатна закрити двері та не розтягувати розставання.
