Родинні історії

Я не коментуватиму ким мене назвали, але якщо завтра зустрінете тут історію про те, що невістка така сяка не готує, сама пельку запихає, то мабуть це про мене

Стала я якось робити гарячі бутерброди, діти ж їх люблять. Для мене, наприклад, в моєму дитинстві це взагалі був делікатес.

Нам готували таку справу не тому, що “мамі немає коли гратися з вами”, а по особливим випадкам.

Та хіба сучасним дітям це поясниш. Прийшли хто з роботи, хто з навчання, і давай просити їсти.

Поприходили всі, до слова о 5 годині, я вдома з’явилася о 8, тобто весь цей час всі шалено хотіли їсти і чекали на маму.

В магазин я забігти не встигла, вирішила готувати з того, що є. Ну от і подумала відразу про ці “чудо-бутери”.

І смачно, і дитинство можна згадати. Поки наліпила, загалом вийшло по 4 штуки на рильце.

Та мої не стали чекати, поки я буду засовувати їх в духовку, а відразу вхопили тарілку і помчали до телевізора, залишивши мені моє.

Я розуміла, що іншого виходу немає, адже нахапаються зараз, а в результаті голодні будуть. Покликала доньку допомогти картоплю почистити, але всі хором вони заявили, що вони вже не голодні.

Я ще раз перепитала і раптом у всіх почало горло боліти і руки віднімати. В морозилці я знайшла ще пів відра морозива, і заготовку на картоплю фрі, якраз мені б вистачило.

Зробила собі чаю, якраз картопля і бутери готові. Мої сидять на мене дивляться і облизуються.

Мама перед планшетом, з купою їжі, а діти і чоловік голодні, але ж у всіх горло, яке може бкти морозиво, і картоплф ніхто не хтів.

І тут за іронією долі заходить до нас в гості свекруха, як завжди без запрошення і бачить все це дійство…

Я не коментуватиму ким мене назвали, але якщо завтра зустрінете тут історію про те, що невістка така сяка не готує, сама пельку запихає, то мабуть це про мене.

Вам також має сподобатись...