Я не можу знайти точку опори у житті. Чотири роки тому від мене пішов чоловік, ми жили у мене на квартирі дев’ять років до того, дітей немає. У нас був бізнес із продажу техніки, розвозили товар на машині, яку мені подарувала тітка.
За півроку до того, як чоловік пішов, він вмовив мене продати мою машину і купити нову в кредит у його друга. Я погодилась. Потім справи погіршилися, тим більше ще й кредит за машину. Фірму ми закрили.
Він знайшов іншу роботу, він айтішник. За місяць до повної виплати машини він пішов, точніше, поїхав на ній до іншої жінки. На 8 березня він мені подзвонив і сказав, що житиме зі своєю новою дівчиною.
Мені ж пообіцяв дати гроші, щось типу відступних. У мене почалися проблеми зі здоров’ям, я погладшала на 15 кілограм. Я живу з мамою, їй 80 років і вона теж дуже важко хворіє.
Щоліта ми їздили на дачу в село за 300 км від міста. Коли я дорікала чоловікові, що він забрав машину, він пообіцяв возити маму до села, як і раніше, і так і чинив останні роки.
Але цього року я йому пишу, але він зник і не відповідає. Моя мама каже мені, як їй важко у спеку в квартирі. Мені дуже соромно перед мамою та тіткою, що я втратила машину, зараз уже немає можливості купити.
Я не працюю, за фахом не працювала офіційно ніколи — я юрист. А зараз ще стан мами погіршується, а коли її не стане, то я залишуся одна. З тіткою не дуже добрі стосунки, є ще двоюрідна сестра, але вона живе в іншій країні.
Я не знаю, як пробачити себе, і як пробачити колишнього чоловіка, адже він був дуже близькою мені людиною, і я благала його не кидати мене. Я повністю довіряла йому у фінансових питаннях.
Зараз я ненавиджу його. Я щоранку думаю, що мені вже 37 років, а я не маю ні роботи, ні сім’ї. Мені дуже соромно і боляче, почуваюся нікчемою. Я постійно звинувачую себе і мрію повернути час, щоб я зробила все інакше. Я страшенно боюся, що мами не стане, я не бачу сенсу у своєму житті.
