Я подумала, може у нього якісь проблеми і заради збереження миру, змусила себе все забути….

Тікаю від своїх думок, бо не можу впоратися з емоціями. Забиваю голову навчанням, книгами, шукаю нові хобі, беру на себе більше, ніж можу витримати, аби не думати ні про що.

Завжди була екстравертом, зараз проводжу більше часу з людьми, харчуюсь їх енергією. Стосунки з батьком різко погіршилася шість років тому. Вони стали просто нестерпні.

Я дуже його люблю, навіть коли він розмовляв зі мною, як із нікчемою. Нещодавно він сказав, що він більше не має дочки, і він відмовляється від мене. Коли я це почула, наче струм пройшов по всьому тілу.

Було прикро, боляче. Через нервовий зрив у мене почалися проблеми зі здоров’ям. Я вирішила поїхати з дому. Минув час, і він став поводитись, ніби нічого не було.

Я подумала, може у нього якісь проблеми і заради збереження миру, змусила себе все забути. Але я не забула, вся ця гіркота і розчарування все ще в мені і це стає частиною мене. Я говорю з ним, посміхаюся і почуваюся бридко.

Але від цього не сховаєшся. Ми його терпимо. Важко звикнути до думки, що він був таким завжди, а я намагалася його любити. Думаю, після цього я змінилася. Раніше чітко бачила своє майбутнє та цілі, домагалася всього.

Зараз я просто знесилена. Нервовість стала моїм тлом, який я маскую жартами, посмішкою, турботою про інших. Дуже важко так існувати. Я не розводжу драму, завжди іронічно ставилася до себе і не давала шансу бути «ганчіркою».

На цей раз, просто втомилася від напруги. Все життя котиться у прірву, і я не маю сил, зупинити це. Як впоратися, коли не знаєш, що робити далі? Коли втратили себе та частину свого життя? Коли раптом все стає безглуздим.

You cannot copy content of this page