Я повернулася до того, від чого тікала два роки тому. Ненавиджу себе за те, що я не така…

Він пішов. І мені треба було навчитися жити без нього. Спочатку я довго не могла усвідомити, що його більше немає в моєму житті, що я не можу написати йому, як раніше. Ішов час, і я почала приймати цю дійсність, але заходити до нього на сторінку не перестала.

Я не могла змусити себе цього не робити. Я бачила їх спільні фото і дуже хотіла опинитися на її місці. Поступово я почала звикати до того, що його немає в моєму житті, але з надією, що він повернеться. І він повернувся через два роки. Написав, що хоче зустрітися, що скучив, попри стосунки.

На той момент я була закохана в іншу людину, хоча і з ним стосунки складалися не найкращим чином. Та й до свого колишнього хлопця я вже не відчувала практично нічого. Тому подумала, а чому б і не погодитись на зустріч із ним, хоча розуміла, що не варто цього робити.

Мені дуже хотілося подивитися на нього. Коли ми зустрілися, я зрозуміла, що він став зовсім чужим, і спілкуватися мені з ним було складно, та й нема про що, але на цьому наші зустрічі не закінчилися. Мабуть, у мене зовсім відключилася лампочка в голові.

Я й припустити не могла, що прив’яжусь до нього. Я знайшла роботу у його місті. Сталося це з волі розуму чи нагоди, я не знаю. Не знаю, що спонукало мене переїхати. Я не знаю його реакції з цього приводу, він мені нічого не сказав, лише те, що бачитимемося.

Він розійшовся з дівчиною, не знаю з яких причин, я не питала про неї. І тут, начебто, у мене з’явилися всі шанси завоювати його серце. Але, на жаль, він не хотів будувати зі мною жодних стосунків, а я вже по вуха закохалася в нього знову і готова була пробачити йому все.

Ми стали рідше листуватися, бачитися. Він казав, що я просто друг. Пропонував спілкуватися в компанії, тому що йому так простіше та веселіше, і що немає сенсу нам сидіти вдвох. Останні зустрічі були саме такими. Дружніми.

Для мене це було жахливо, мені здавалося, що краще взагалі не спілкуватися, ніж так. Мені дуже складно спілкуватися в компанії, адже він мені не приділяє ніякої уваги, хоча і при особистих зустрічах його теж не стало. Він був замкнутий зі мною, не хоче розкритися, тому нам нудно один з одним.

Але що я можу зробити? Я розумію, що, попри те, що ми знайомі з ним не один рік, він не знає мене. Знає мене настільки, наскільки я дозволила. Зараз я змушую себе не писати йому, це виходить, але не завжди. В мене пропала цікавість до роботи та й до життя загалом.

В одному місті з ним, і в той же час так далеко. Кинути все і поїхати – безглуздо, адже більше я не матиму такої можливості. Я дуже мучуся. Якщо він нічого не хотів зі мною, тоді навіщо повертався? А якщо хотів, то чому не дав мені шансу?

Чому не захотів перейти на новий рівень спілкування? Я повернулася до того, від чого тікала два роки тому. Ненавиджу себе за те, що я не така, якою б він хотів бачити свою дівчину. Моя любов до нього не дає мені нормально жити, не знаю, що буде. Я не хочу його любити…

You cannot copy content of this page