Нещодавно у нас із чоловіком стався дуже великий скандал. Почалося все з дрібниці, а призвело до криків та звинувачень. Наприкінці чоловік навіть грюкнув дверима. Продовжувати розмову на підвищених тонах було небезпечно.
Хочете дізнатися, в чому я завинила. Виявляється, я мало в ньому зацікавлена. Вогонь згас, ми стали віддалятися один від одного, то навіщо було взагалі щось починати? Це аргументація мого чоловіка.
Він ходив кругами по квартирі з червоними витріщеними очима і нижньою губою, що викотилася. Як у дитини, яка дуже сильно образилася. Я поводилася відносно спокійно, бо розуміла, в чому була справа.
Ми віддалились. Сильно. Але зовсім не з моєї вини. Я намагалася не відповідати на постійні провокації того вечора. Поводилася як людина, якій все одно. І це тільки дратувало чоловіка.
Річ у тім, що все сталося набагато раніше. Десь рік тому. Саме в цей час чоловік почав мені зраджувати. Про це я дізналася випадково, хоч і, зізнаюся, потай іноді перевіряла телефон чоловіка.
За своїм невмінням він його ніяк не захищав і прочитати повідомлення, що спливає на екрані, було досить просто. Тоді я й помітила, що його колега шле вже якісь зовсім панібратські СМС-ки, але то була жінка.
Після цього у мене два дні був підвищений тиск, який мій чоловік сприйняв як звичайну недугу. Але я нічого йому не сказала. Спробувала стати ближче, краще. Щоб він зробив якісь висновки та припинив спілкування з тією жінкою.
Але мої потуги не дали ніяких результатів. Тоді я спробувала викликати реакцію у відповідь, користуючись його ж методами. Познайомилася із чоловіком. Нічого серйозного просто флірт.
Залишала телефон на найвиднішому місці в ті моменти, коли чоловік був у одній із ним кімнаті. Нічого. Йому просто було нецікаво. І все. Терпець урвався. Ось це подіяло на нього, як червона ганчірка на бика.
Він розлютився. Почав невиправдано голосно кричати. Згадувати якісь минулі образи. Говорити про мою холодність і байдужість. Про свою нову жінку, як ви розумієте, не сказав жодного слова. Потім пішов.
Начебто не назавжди, але пішов. І я зрозуміла куди. За дві години пролунав раптовий дзвінок. Невідомий голос мені сказав, що чоловік потрапив в аварію. Сильно. Можливо, буде порушено рухові функції.
Це передбачає коляску та догляд до кінця життя. Мені стало страшно. Хвилин 10 я сиділа без жодної думки в голові. Шок. Але потім швидко зібралася та поїхала за вказаною адресою. Не знаю, що вело мене тоді.
Можливо, обов’язок. Або пам’ять про ті світлі моменти, які ми пережили разом. Загалом я приїхала. Все той же, судячи з голосу, лікар показав мені, в якій палаті чоловік. За хвилину я, у білому халаті, зайшла до приміщення.
І побачила величезні очі чоловіка. З ним все було гаразд. Дуже п’яний і здивований, але в повному порядку. Було видно, що він не сподівався побачити мене. Спочатку чоловік хотів підвестися, але не зміг.
Я просто не розуміла, що відбувається. Потім знайомий вже лікар відвів мене вбік і все пояснив. То був однокласник мого чоловіка. У минулому нерозлучний друг. Чоловік подзвонив йому десь за хвилин 40 після скандалу.
П’яний вщент. Я навіть не знала, що можна дійти такого стану за такий короткий час. І тим не менш. Чоловік благав його вирішити проблему. Через якийсь час він погодився та зателефонував двом жінкам і сказав те саме.
Спершу подзвонили тій жінці. Вона не взяла слухавку, потім, плачучи, все ж таки вислухала. Просила набрати її за п’ять хвилин. Після цього вона взяла себе в руки і змогла чітко пояснити, що вій їй просто друг.
І що дружина має бути присутньою і приймати якісь рішення. Вона ж не має на це часу та нервів. Побажала всього хорошого. На мою відповідь чоловік і не сподівався. Тому продовжив пити та доводити себе до стану овоча.
І ось, приїхавши додому, я замислилась. А чи потрібне воно мені в принципі? Влаштовувати перевірку дружині та коханці. Мати до мене якісь претензії. Поводитися як справжня тварина.
Що це за чоловік, який сам заварює кашу? Можливо, у мене грають емоції. Але я дійсно не можу пояснити собі, чи все те, що відбувається в даний момент, нормально. Розмовою тут не зарадити.
Подруги кажуть різне. Хтось радить спробувати пробачити. Хтось кричить, щоб я збирала речі, а краще нехай збирає речі він. Але погодитись на такий складний та важливий крок не вистачає нервів. То як же мені вчинити?
