Невістка мене не любить. Син одружився нещодавно, але якось в нас не пішло спілкування майже одразу. Я вирішила не нагнітати ситуацію. Ми все ж таки тепер родичі, то маємо якось домовитися. Не добре жити у чварах, так точно щастя не буде. Тому я вирішила не суперечити коханій сина, хоч вона й не завжди мала рацію.
Після весілля вони переїхали в місто у квартиру. Я допомагала, чим могла – то якісь меблі на перший час, то продукти та консервація – всього потроху. Згодом я вирішила заїхати в гості, не звикла жити одна, то мене весь час до них тягнуло та й робити мені було нічого. А так могла б синові та невістці з хатніми справами допомогти, бо вони ж весь час працюють.
Та все пішло знову не туди. Як тільки невістка дізналася, що в мене є ключі від їх квартири, то страшенно розлютилася і влаштувала скандал. Вона заборонила до них ходити, бо це їх життя та їх дім. Я не згодна з цією позицією, адже я лише трішки прибирала та й все. З того часу мої стосунки з сином почали погіршуватися. В гості я більше не ходила, говорили лише телефоном. Це мене дуже засмутило.
Якось я випадково зустріла невістку на вулиці, а вона удала, що мене не знає. Пройшла повз і навіть не привіталася. Це ж навіть не неповага, це чиста ненависть до мене. Що я ще маю подумати? Як можна не привітатися навіть? Я прийняла вольове рішення – помиритися з невісткою й зробити їй подарунок. Домовилася з сином, щоб влаштувати сюрприз, а для подарунка обрала дорогий вінтажний чайний набір – чашки, блюдця, цукорниця. На диво вечір пройшов добре. На сервіз невістка наче дуже добре відреагувала, тому я вирішила, що нарешті вгодила, і в гарному гуморі поїхала додому.
Йшли дні і наче все нагодилося, аж поки я не дізналася, що невістка віддала мій подарунок своїм батькам, бо він їй не сподобався. Я була дуже розлючена. Краще б вона просто відмовилася б від подарунка ніж отак. Невістці я поганого нічого не зробила, а вона зі мною ось так. Можливо, чогось я не розумію?
