Мої колеги довгий час думали, що я геть самотня жінка. Я завжди готова була вийти на заміну або просто взяти додаткові дні, аби не залишатися вдома. Коли ж всі розповідали про успіхи своїх дітей, то я тільки мовчала.
Але одного разу колеги випадково дізналися, що в мене є дорослий син. Ця новина стала для них справжнім відкриттям. Вони дуже здивувалися, бо я жодного разу не згадала про свого сина.
Всі ж звикли, що зазвичай матері радо діляться найменшими успіхами своїх дітей, а я весь час мовчала. Колег навіть насторожила моя скритність. Мене навіть спитали, чому я не говорю про свого сина.
Тут вже довелося сказати правду. Я розповіла, що якось мій син привів до хати невістку, але дівчинка мені дуже не сподобалася. Ось я й наговорила всяких дурниць, щоб відвадити його від неугодної обраниці.
Тоді, попри мої очікування, син мовчки зібрав речі і пішов з дому. Я ж думала, що син просто погарячкував і незабаром повернеться додому, але все вийшло інакше. Минали тижні, місяці, а від сина не було жодної звістки.
Через знайомих я дізналася, що син оселився у тещі вдома. Я спробувала зв’язатися із ним, але той не хотів більше спілкуватися. Тепер я згадую, як дбала про своє маленьке янголятко, і не можу зрозуміти, чим заслужила таке ставлення до себе.
Я розумію, що не мала права казати те, що сказала. Погарячкувала, з ким не буває. Поспішила й кинула необдумані слова. Але невже одна розмова може перекреслити всі роки, які я присвятила своєму синові?
