Я не дуже вдало вийшла заміж. Стосунки з чоловіком досить складні. Я щаслива лише коли бачу нашу донечку. Це миле янголятко єдина моя радість. Моя сім’я живе окремо, але з усіма родичами чоловіка в мене гарні стосунки, крім свекрухи.
Вона постійно вдає з себе найнещаснішу жінку на світі, хоча вона забезпечена жінка. На власну онучку завжди шкодує гроші. Я думаю, що вона просто не вірить у моє майбутнє з її сином, тому й не хоче витрачати гроші.
Найсмішніше, що дітей молодшої сестри мого чоловіка вона обожнює. Та я бачу, що моїй дитині не вистачає турботи та любові рідної бабусі. Свекруха ніколи не кликала мою дочку у гості. Чоловік тричі відвідував її з нашою дочкою.
На день народження свекруха обмежується лише привітанням телефоном та ніколи не дарує нічого, хоча іншим онукам купляє розкішні костюми та іграшки. Нещодавно моїй дочці виповнилося 10 років і свекруха вперше пообіцяла подарунок та краще б ми його не відкривали. При відкритті посилка відчутно пахла секонд-хенду – його ні з чим не переплутаєш. Всі речі були не того розміру.
Дочка засмутилася, з усієї посилки більш-менш нормальним був лише один светр. Я його випрала, а все інше просто викинула. Дочка відмовилася носити подарунки бабуся. Серед цих ганчірок була маленька баночка полуничного варення. Я була дуже обурена, тому розповіла все чоловікові, але він став на бік матері.
Я сказала, що краще б вона взагалі нічого не надсилала, а чоловік сказав, що посилка від щирого серця. Та хіба це подарунки? Для свекрухи наша дочка ніколи не стане справжньою онукою та хіба так можна… Справа ж не в подарунках, а в увазі.
