Коли я дізналася, що при надії, земля наче пішла з-під ніг. Ми не планували дитину. Не зараз. Але якщо дитина вже є… Мене тоді охопила паніка. Я не хотіла дзвонити чоловікові з новинами, бо він був на роботі.
Та й по телефону повідомляти таке не зовсім правильно. Коли чоловік, повернувся додому ввечері, він застав не найвеселішу картину. Я була тривожною, сиділа на дивані і намагалася дивитись телевізор, але і мене погано виходило.
Як тільки до мене долинув звук дверей, що відкриваються, я тут же була в передпокої. Мені було страшно говорити новину зараз. Тому я вирішила спершу дочекатися, доки коханий поїсть і розслабиться.
За годину Галина запитала чоловіка, як б в нього була реакція на дитину. Він здивовано запитав, чому це питання взагалі постало. Замість відповіді я пройшла до іншої кімнати та повернулася з тестом.
Чоловік глянув на мене і одразу сказав, щоб я перший рік з малюком пожила у батьків, а сам пообіцяв вдвічі більше працювати заради родини. Його слова не вселяли мені довіри.
Мої батьки живуть в іншому місті, і перспектива мати дитину так далеко від коханої людини мене зовсім не тішила. Невже йому так байдуже? Чи він боїться? Якийсь час ми ще сперечалося, чому я маю повернутися до батьків.
І те, що продовжував твердити коханий, тільки пригнічувало мене. Як він може так зі мною вчинити? А як же малюк? Йому зовсім не хочеться бути поряд із власною дитиною?
Я ставила ці питання знову і знову, а у відповідь чула сухі докази про економію та заробітки. Він ніби не чув мене, та й я не хотіла чути його. Вона чекала будь-чого, але не такої реакції. Коли начебто і радий, але здалеку.
Навіщо потрібний такий батько дитині? Відповідальний батько має бути поруч із своїм сином чи дочкою. Я дуже довго не могла заснути. Поки коханий спав, я сиділа в іншій кімнаті й плакала.
Заспокоївшись, повернулася до спальні і заснула. А наступного дня знову плакала. Я намагалася говорити з коханим, але той не поступився. Я не розуміла, навіщо мені такий чоловік, якщо йому ні я, ні дитина непотрібні.
Для мене коханий начебто став негативним відображенням самого себе. Виходить, що коли він мені присягався в коханні і казав, що ми завжди будемо разом, то брехав. На якийсь час він погодився ночувати у вітальні.
Я не могла спати поруч із ним, знаючи його ставлення до нашої дитини. Якщо його думка не зміниться, цілком можливо, що я справді повернуся до батьків, але вже тільки як розлучена жінка.
