Моя старша дочка така невдячна. Я поклала для неї своє життя, навіть університет не закінчила. Коли ж мені потрібна була допомога, з молодшим сином, то вона відмовила. Сказала, що хоче жити життя, а не бути нянькою.
Перший раз я заміж вийшла одразу після школи та 19 я вже була мамою. Сил та часу на навчання, дитину, роботу та побут не вистачало, тому вищу освіту я так і не отримала. З першим чоловіком не склалося і ми розійшлися.
Другий раз заміж я вийшла вже у 31. У другому шлюбі в мене ще двоє синів. Це був важкий період і мені потрібна була допомога. Дочка якраз закінчувала школу і мала вступити до місцевого коледжу. Це було зручно – вона б і навчалася, і мені з дітьми б допомагала.
Я щиро думала, що ми все вирішили, адже вона ж бачить, що мені важко впоратися з дітьми однією. Чоловіка через роботу місяцями нема вдома. Допомоги за такої роботи практично ніякої. За кілька тижнів до початку нового навчального року дочка просто зібрала речі і сказала, що ступила в інший коледж.
Донька просто скористалася тим, що я постійно була зайнята маленькою дитиною, й перестала її контролювати, от і вирішила втекти з дому. Я накричала на дочку, а вона у відповідь лише сказала, що я позбавляю її життя.
Ми посварилися і дочка пішла жити до бабусі. Причому не до моєї мами, а до мами мого колишнього чоловіка. Тепер я зрозуміла, хто постарався та намовив рідну кровинку проти мене.
Я стільки сил вклала у дочку. Через неї освіту здобути не змогла. А замість подяки я отримала відверту зраду. До останнього я вірила, що дочка схаменеться і повернеться, але вона поїхала вчитися.
Присилає мені свої щасливі фотографії, наче знущається з мене та ще й у повідомленнях розповідає, як їй добре там жити. Наче хоче позлити мене. Днями не витримала і написала донці, що вона може додому не повертатися.
