Моя невістка залишила мене без сина. Вона його вкрала. Зі мною та своїм батьком моя дитина фактично не говорить. Я вже мовчу, що навіть онука не можу побачити. Я їй нічого поганого не зробила, та ми майже не знайомі.
В свого сина ми вклали всі сили. Він прекрасно вчився в школі, займався спортом, поганих звичок не мав. Після школи був медичний інститут. Майже весь час навчався, бо вірив, що медицина не місце для помилок. Хотів бути ідеальним лікарем.
Звичайно ж, інститут закінчив з відзнакою, а далі – інтернатура, яка теж прийшла блискуче. Весь цей шлях він відмовлявся від будь-якої нашої допомоги. Єдине, що мене бентежило, – його особисте життя. За весь цей час він ні з ким не зустрічався.
Я вже почала хвилюватися, що він так і залишиться один. В школі та в інституті він навчався і йому було не до дівчат, далі багато працював, тож часу не вистачало на особисте життя. В цей період син майже перестав з нами спілкуватися. Дзвонив раз на два тижні і все.
Я так зраділа, коли дізналася, що нарешті в мого синочка з’явилася дівчина. На той момент йому вже було 30, але стосунки занадто швидко розвивалися. Вже за півроку вони розписалися і чекали дитину. Звістка про те, що я стану бабусею, мене окрилила.
Нарешті я зможу побавити онука та й бачитимуся зі своїм сином частіше. Ми були безмірно раді. Нарешті онук. Але насправді все стало тільки гірше.
Син взагалі перестав нам дзвонити. Невістка бачилася з нами раз чи два і все. Онука ми побачили вперше зовсім недавно і схоже ще раз побачимо не скоро.
Ми не розуміємо, чому до нас таке ставлення? Можливо, невістка просто зачарувала нашого хлопчика. А таке взагалі можливо? Як можна бути такою змією? Ми до неї з усією душею! Нам би онука в себе потримати. Хоча б півроку, але невістка й чути не хоче про таке. Не знаю, чим ми її образили.
