– А що це таке? Чому в нього такий ніс розплющений, як картопля? Хм. З ним точно все нормально? Що вам лікарі сказали? У вас узагалі здоровий хлопчик? – з розумним виглядом запитувала Світлана Петрівна.
– І чому у Вітюші висип на ніжках? Що це ще, зараза? – гидливо відсунувши пелюшку.
– Дорогенька, ти чим у лікарні дитину годувала? Чому в неї така реакція? Чи, може, це від погано випраної білизни? Я ось завжди тобі говорила, Насте, що вдома у тебе суцільна антисанітарія.
То підлоги ти миєш не ганчіркою, а якоюсь новомодною шваброю, яка навіть пил до пуття не збирає, то нові речі не переш, то постільну білизну і рушники не прасуєш. Господиня, ти, звісно, від Бога…
А в холодильнику в тебе що? Що це взагалі таке? Так хіба матері-годувальниці харчуватися повинні? Чому тут якісь сири, ковбаси, екзотичні фрукти? А це що? Боже! Лимонад? Випічка? Ти взагалі в своєму розумі?
Свекруха сьогодні розійшлася не на жарт. Здавалося, вона чекала цього дня, щоб відірватися на бідній Насті на повну, і Настя, яка й так почувалася не дуже й ледве стояла на ногах, тепер ще й витримувала душ із причіпок.
Дивно, що її мама, друга новоспечена бабуся, приїжджати за донькою до лікарні взагалі відмовилася.
– Донечко, не вигадуй. Ну, хіба тобі до нас із татом буде? Ну, навіщо нам створювати натовп? Нехай Сашко спокійно сам тебе забирає, ти приїжджай додому, відпочинь, помийся хоч, звикни трохи.
Вам потрібно своєю сім’єю побути, сином намилуватися. А ми прийдемо ввечері. Я їсти наготую, все принесу із собою, ти не турбуйся про це. Допоможу тобі з Вітюшею, посиджу з ним, ти поки своїми справами займешся. Якщо вдома щось зробити треба, так я тобі з радістю допоможу. Ти, головне, себе бережи, донечко. Навіщо вам сторонні люди вдома?
Тільки заважати. Це раніше було заведено всю рідню вдома збирати, а я вважаю, що це зайве. Я Світлані Петрівні теж зателефоную і попрошу її вас даремно не турбувати.
Але не тут-то було. Ця всюдисуща жінка, свекруха Насті, просто не могла обійти стороною таку важливу подію, як виписка онука. Та ще й первістка. Коли ж іще, як не зараз, вона зможе блиснути усім своїм досвідом і дотепністю! Вона ж трьох дітей виростила і дуже цим пишалася. У неї досвіду – вагон і маленький візок.
А Настя в сім’ї одна. І Світлана Петрівна цілком серйозно вважала, що це привід повчити невістку розуму і давати настанови з приводу дитини.
Усе почалося ще під час виношування дитини.
– Я вважаю, що стала по-справжньому досвідченою матір’ю тільки до третьої дитини. І взагалі не розумію, чого може тебе навчити твоя мати, у якої всього-на-всього одна донька, і ту вона привела у світ у двадцять років.
Тож, Насте, можеш не хвилюватися, я тебе всього навчу, все покажу і розповім. Моєму майбутньому онукові потрібен хороший догляд, я нікому не дозволю на ньому експериментувати. Усе будемо робити, як годиться, – так запевняла свекруха невістку при надії.
Тільки ось Насті ні поради цієї невихованої мадам, ні допомога, були абсолютно не потрібні. Вона знала, що прекрасно впорається з малюком сама, а в разі чого її мама, яка якраз за місяць до появи дитини пішла на пенсію, з радістю з усім допоможе.
Світлана Петрівна працювала, але, незважаючи на це, була впевнена, що від майбутнього онука не відійде ні на крок.
Їй життєво необхідно було контролювати все, що відбувається з маленьким Вітюшею. Вона була абсолютно впевнена, що молода недосвідчена Настя не в змозі впоратися з немовлям і без порад і допомоги свекрухи зовсім пропаде.
Анастасія, звісно, намагалася натякнути, що допомоги не потребує, що в їхнього із Сашком майбутнього сина є мама й тато, і їм буде тільки на радість піклування про малюка, але Світлана Петрівна і слухати нічого не хотіла.
Владна і примхлива, вона і раніше скрізь пхала носа, а відтоді, як дізналася про те що буде дитина, зовсім ніби з глузду з’їхала.
Вона накупила онукові купу одягу, до того ж такої жахливої якості та нестерпно яскравих кольорів, що Настя одразу вирішила, що вдягати таке на свою дитину не буде.
– Світлано Петрівно, ну навіщо ви знову стільки всього нам принесли? – невістка при надії з жахом дивилася на всі ці потворні повзунки, брязкальця, пляшечки. – Я хотіла купити все нейтральних кольорів, щоб виглядало красиво і стильно.
– Ось ще! Бач ти, невдячна яка! Бери і не сперечайся! Колір їй, бачте, не підходить. Не капризуй. Яка різниця, якого кольору повзунки прати цілий день? Ти ж не плануєш нашого хлопчика цілий день тримати в підгузках? – нахилившись над тендітною маленькою Настею, Світлана Петрівна нагадувала суворого прокурора.
Настя промовчала. Звичайно ж, в її плани зовсім не входило прати і прасувати пелюшки з повзунками цілими днями безперервно. Материнство в її уявленні – це прекрасний час, коли потрібно насолоджуватися кожною миттю з крихітним дивовижним створінням, а не нескінченні перегони і боротьба за чистоту пелюшок.
Настя вже не знала, куди подіти безглузді подарунки свекрухи, що йдуть потоком. Всі шафи і полиці були забиті барахлом, яке без зупинки скуповувала свекруха.
І так. Настя планувала користуватися підгузками. Цілий день. І щодня. Але сперечатися з цього приводу зі свекрухою не збиралася. Вона взагалі була людиною скромною і вихованою. Саме її стриманість і мудрість підкорили її чоловіка Сашка ще на першому курсі інституту. Мабуть, на противагу матері, яка вічно пхає носа не у свої справи.
Шкода ось тільки, що Сашко за три роки шлюбу так і не зміг пояснити матері, що лізти в його сімейне життя не потрібно. Він, звичайно, намагався з нею поговорити, і не раз. Але завжди безрезультатно.
Світлана Петрівна була твердо впевнена, що тільки вона знає, як правильно жити, як господарювати, як опікуватися будинком і ростити дітей.
Адже вона і в роботі домоглася багато чого – була начальницею, і дітей виростила хороших, і вдома у неї завжди ідеальна чистота.
А ось простачка Настя ніколи не подобалася свекрусі. Світлана Петрівна щиро вважала, що це дівчисько йому не пара, і син має знайти пристойнішу партію.
Тільки ось коли син, всупереч волі матері, одружився, діватися було вже нікуди. Тоді Світлана Петрівна вирішила, що буде верховодити в сім’ї сина. Ну, не цій же недосвідченій дівчині господинею бути!
Син одного разу навіть посварився з мамою через це. Тільки от Світлані Петрівні на думку Сашка було глибоко плювати:
– Я навіть слухати нічого не хочу. Ви обидва ще молоді й дурні, нічого в цьому житті не розумієте. Я все сама вирішу, не сперечайся, синку.
І так було завжди. Рівно до того дня, коли Настю з сином виписали додому.
* * * *
Чи то того дня молода мама була не в гуморі, чи то гормони бешкетували в організмі, який так багато пережив за останні дні, чи то вона просто втомилася і хотіла тиші та спокою. Але Світлана Петрівна почала дратувати її ще з виписки, куди вона, звичайно ж, з’явилася, не послухавши маму Насті.
Свекруха одразу ж схопила маленького Вітю на руки, не давши навіть новоспеченому батькові поглянути на сина. Світлана Петрівна з важливим виглядом носила дитину, постійно поправляючи їй чепчик і примовляючи:
– Що це взагалі за шапка така? Не можна було, чи що, нормальну вдягнути? Щоб як слід закривала вушка дитині. Я ж подарувала вам гарну шапку, де вона, Насте?
– Це та, жахливого салатового кольору? Так я ж вам сказала, що мені такі кольори не подобаються, я все купила сама. У пастельних тонах, і щоб речі поєднувалися одна з одною. Ви тільки подивіться, який модний у нас хлопець Вітюша!
– Знову ти за своє! Модний… Тьху! Головне – щоб було тепло.
– Знаєте, Світлано Петрівно, я сама вирішу, що носити моєму синові. Сашко, візьми, будь ласка, Вітю. Ходімо, сфотографуємося.
Свекруха спочатку сторопіла. Ніяк не очікувала, що завжди скромна мовчозна Настя раптом скаже їй хоч слово всупереч. Але списала це на те, що молода мама просто не виспалася.
– Ой, почекайте! Що ж це ви, робите фото на пам’ять і без мене? – у паніці закричала вона, схаменувшись, і побігла в бік фотозони.
Тільки ось і цього разу на неї чекало розчарування.
– Світлано Петрівно, почекайте. Спочатку наша сім’я! А потім вже ви, – спокійно сказала Настя.
Сідаючи в машину сина, мати не проґавила можливості і його повчити уму-розуму:
– Ти що, синку, у мене мільйонером став? Я таких букетів, який ти Насті подарував, ніколи в житті не бачила. Навіщо їй такий великий? Що вона з ним робитиме? Викине через три дні й усе! А грошей за нього ого-го заплачено. І заради чого це все? Кого ти хотів здивувати?
– Мамо! Настя мені сина подарувала, як ти можеш говорити такі речі?
Це ще свекруха була не в курсі, що вдома на її невістку чекав головний подарунок – каблучка з діамантом.
Усю дорогу Світлана Петрівна тільки й робила, що повчала молодих батьків, що і як треба робити з дитиною. Як купати, як годувати, як сповивати.
Настя мовчала. Але вдома, мабуть, її терпець увірвався. Їй так хотілося зайнятися собою, малюком, насолодитися домашнім затишком. А ця нахабна жінка все командувала, понукала і розпоряджалася.
У якийсь момент Настя не змогла більше стримуватися:
– Світлано Петрівно, все! Досить!
У цю мить замовкли всі, навіть Вітюша, здавалося, притих у ліжечку.
– Мені не потрібні ваші поради. Я сама з усім розберуся. Я знаю, що і як потрібно робити.
– Що? Та звідки тобі знати? – витріщивши очі, свекруха продовжувала гнути свою лінію.
– Я тепер сама мама. І мені видніше. Ви можете йти додому. Мені більше нічого від вас не потрібно.
– Як це додому? А ти що? Навіть стіл не накриєш? Ми що, навіть не відзначимо цю радісну подію? – ще більше здивувалася Світлана Петрівна
– Ні. Я нічого не накрию. Зараз я сходжу в душ і ляжу спати. Я втомилася і хочу відпочити.
– Та хіба так прийнято? Та хто так взагалі робить? Мені навіть подругам соромно буде про таке розповісти!
Настя, яка трималася з останніх сил, перейшла на крик:
– Мені плювати, що подумають ваші подруги! Ба більше, усі рішення щодо своєї дитини ухвалюватиму тільки я і мій чоловік. Я, Світлано Петрівно, сита по горло вашими порадами і моралями. Більше це я терпіти не буду. Дякую, що допомогли нам дістатися додому, а тепер, будь ласка, дайте мені відпочити.
Настя навіть не дала свекрусі можливості посперечатися. Вона взяла дитину на руки й зачинилася у своїй кімнаті. Вітюшу було час годувати.
Сашко в цей момент ретирувався. Вислуховувати обурення матері він теж не горів бажанням.
Світлана Петрівна спалахнула від злості, але промовчала. Сперечатися було ні з ким, ніхто не захотів більше з’ясовувати з нею стосунки. Вона демонстративно одягнулася і вийшла з квартири.
З того дня свекруха в домі сина не з’являлася – дуже вже сильно образила її невістка. А Настя і рада. Нарешті ніхто їй більше не дає непотрібних порад, і вона вдома почувається повноправною господинею.