Ми зустрічалися на той час уже два роки, і одного разу, коли я йшла до нього на зустріч, на вулиці мене зупинила його колишня однокласниця, яка до нестями його кохала в шкільні роки. І розповіла, що вони були на зустрічі випускників, про що я нічого не знала, і він проводив її додому.
Нібито запрошував на футбол, на що вона запитала, чи не буде проти його дівчина. Він відповів, що в нього немає дівчини. Я в сказі пішла до нього, питала, чи правда це. Він сказав, що правда, але що він нікуди її не запрошував, тільки проводив, і то тому, що його попросили.
Я закотила істерику, сльози падали з очей. Тоді для мене це було дико. На що він не став мене заспокоювати, а лише пішов. Після я сиділа на вулиці й думала, потім вирішила зателефонувати подрузі. Сказала, що зараз прийду з пляшечкою. Зайшла в магазин, а звідти виходить він, з сестрою, і з пивом.
Я з нею привіталася, а він пройшов далі як ні в чому не бувало. Прийшла я до подруги, посиділи, поговорили. Легше мені не стало, хотілося напитися, а в мене тоді два найкращих друга були і ми чудово вчотирьох завжди гуляли.
От я й вирішила зателефонувати їм, думаючи, що прогуляюся з ними, відволічуся. Один був недоступний, я зателефонувала іншому. Він каже: приходь, звісно, ми там-то. Прийшла, ми випили, потім хтось подзвонив і покликав на проводи. Ми пішли.
Загалом, там теж трохи випивали, і в підсумку якось так вийшло, що ми чекали на машину, яка відвезе нас у військкомат. Я до друга повернулася запитати, що це буде за машина, а він нахилився і поцілував мене. Зрозуміти я тоді нічого не могла. Адже там були знайомі мого коханого! Я сторопіла.
Машини не було, і ми пішли пішки зі ще кількома людьми. Цілувалися. Сама не знаю, що це було, як я могла піддатися на таке. Вранці прокинулася – і серце калатало, я зрадниця! І тут дзвінок від коханого – йому вже розповіли.
Загалом, я вимолила прощення з горем навпіл, тому що це було неусвідомлено, під дією алкоголю. Мій друг пішов в армію через день, ми були в нього на проводах разом, але ми втрьох не розмовляли толком. Він дзвонив і просив вибачення у мого коханого. Майже через рік я завагітніла.
Радості від “тата” не побачила. Ми вийшли на вулицю, прогулятися, поговорити. Він одразу сказав про те, що треба позбутися дитини, і що іншого виходу немає. Я відмовлялася, плакала, він психанув і поїхав із друзями. Я сиділа у дворі і намагалася зрозуміти, що відбувається.
Тут мені дзвонила його сестра, заявила,, що я маю піти до лікаря, бо їхній сім’ї моя дитина не потрібна і допомоги не буде. Я повільно божеволіла, слухаючи це все. Через кілька днів, коли я знову йому зателефонувала, він мені сказав, щоб я про нього забула. Я практично померла.
Не їла, не пила, ні з ким не розмовляла взагалі, на роботі нічого не робила, цілодобово не спала. Я не могла зрозуміти. Через деякий час сходила в лікарню, щоб позбутися дитини. Взяла такий гріх. Усе б нічого, він навіть не думав повертатися, не дзвонив, не питав, як я.
Я сама благала повернутися, Господи, навіщо? Він говорив, що мама і сестра проти наших стосунків, ми можемо бути лише друзями. З горем навпіл я його повернула знову. І тут ми дізнаємося, що йому через три тижні в армію.
Його сім’я проти, щоб я там була, тому я не привіталася з його сестрою. Для неї це було приниження, але я не могла сказати їй “привіт” – адже це вона його проти мене підмовляла! Загалом, мені довелося дзвонити їй і вибачатися, тільки так вона дозволила прийти на проводи в армію.
Прийшла, мені не давали з ним побути ні друзі, ні батьки, я була там як песик, який прибирав тарілки і стежив за чистотою. Гаразд, проводила. Чекала, гуляти не ходила, робота-дім, листи, посилки, ну як у всіх, напевно, приїжджала два рази, мамі і сестрі – подаруночки на свята.
Коли йому залишалося служити кілька місяців, мені прийшло смс від його сестри, що вона та її мама проти наших стосунків, і далі купа бруду, погрози. Я сказала про це йому, він посварився із сестрою і пообіцяв мені, що якщо таке знову повториться, то розмовляти він буде вже по-іншому.
Прийшов з армії сюрпризом, і радості моїй не було меж. П’ятий рік стосунків пішов. Жили, як у казці – місяць у мене з сестричкою. Через кілька місяців він влаштувався на роботу, ми хотіли робити традиційне весілля, раділи, обручки купили вже.
І тут прямо за тиждень до цього його сестра зустріла мою маму на вулиці. І знову сказала, що в 21 весілля це безглуздо і таке інше. Ми ніколи в них ні копійки не просили: я працюю, пристойно заробляю, ще й сама позичала їм неодноразово. Ми до всього прагнули самі, не просили.
Було важко, але ж змогли. Після того, як мама мені це передала, я впала в ступор. Ну скільки можна! Знову сказала йому про цю витівку його сестри. І знаєте, цього разу він нічого не зробив, хоч і обіцяв. Ми страшенно сварилися, цілими днями.
І врешті-решт, я не витримала і випадково посварилася з його мамою. Мовляв, у вас немає своєї думки, вами керує дочка і сестрі його теж висловила, що вона заздрить, біситься, у самої немає нікого – і нам стосунки будувати не дає. Вона через кілька днів почала ганьбити мене в соцмережах.
Сестрі вже 30 років, ну для чого так робити?! Після цього вона йому поставила умову: або я, або вона! І тоді він послав нас обох на 3 літери. Пославшись на те, що баби – тупий народ. Сказав: “розбирайтеся самі”.
Зрештою, я знову перша зателефонувала йому, але він ні в яку, це вже була інша людина, яка мені казала, що я сильно йому мотаю нерви, що все забороняю, і що в нього проблеми з серцем через мене. Не правда! Він ходить щодня на футбол то до 20:00, а то й більше.
Я в цей час вдома, нікуди не ходила, чекала його. У підсумку він сказав, що нічого не хоче. І максимум ми з ним тепер тільки друзі. Я погодилася. Хотіла залишити хоч частинку його. Через 2 тижні ми як друзі поїхали разом на сесію, і жили там разом.
Усі ці 3 тижні я намагалася з ним налагодити стосунки, але нічого йому від мене не було потрібно, але я не втрачала надії. Йому писала сестра, щоб не спілкувався зі мною, що мені не вистачає мізків. Я ображалася, тому що він боявся, що вона дізнається про наше спілкування. Мені було неприємно.
Я запитувала: “Як ти можеш так, чому не поставиш її на місце? Чому не скажеш їй нічого?” А він казав, що це не вона йому заборонила, а він сам так вирішив. І якщо коли-небудь зрозуміє, що хоче зі мною бути, то все їй скаже, але це неправда. Повернулися ми назад, так само друзями.
У вихідні, як і раніше, ходили гуляти з його друзями, а той друг, який мене колись поцілував, почав нахабно до мене залицятися. Я відсторонялася. Так тривало 2 дні. Одного разу я вирішила, що потрібно перестати надзвонювати коханому, дати йому можливість обміркувати, потрібна я йому чи ні.
Ходила в гості до подружок. Одного суботнього вечора, випивши з подругами, зателефонувала йому. Приїхала на квартиру, де він був із друзями. Там були 2 дівчини, він із порога сказав, що вони прийшли не до нього. Я сказала, що мені байдуже – адже ми тільки друзі.
Я буду тільки рада, якщо він знайде ту саму. Сиділи годину, дві. Потім він образився, що я з ним не розмовляю, і сказав, що йде додому. І пішов. Залишилася я з 3-ма його друзями, зокрема з тим нахабою. Двоє заснули, а нахаба почав до мене лізти…
Не знаю, що мною керувало – ненависть, злість, помста, втома від біганини за коханим. Загалом, я зробила те, про що досі шкодую! Я відразу ж мовчки одягла куртку і без розмов пішла додому. Вранці мій “коханий друг” мені зателефонував і повідомив, що не спав усю ніч спокійно.
Почав розпитувати друзів, і нахаба “під тортурами” у всьому зізнався. Так, як зараз, я себе ніколи ще не почувала. Мені хочеться піти з цього світу, аби цю ганьбу забути. Загалом, прийшов мій коханий до мене, просив усе розповісти. У підсумку вибачення я так і не можу випросити.
Ніч не спала, думки в голову лізуть, жити не можу так. Він обзивав нас. Я з усім погоджувалася. Сказав, що ніколи в житті не буде тепер зі мною. Не хоче мене для сім’ї, хоче знайти собі “свою єдину” дівчинку. Я молю його про прохання, прошу дати мені шанс. Усю ніч обдумувала, готова на все.
Важко до жаху. Ну що мене спонукало, адже я терпіти то не можу цього нахабу! Часто з ним чіпляли одне одного. Від нього відвернулися всі їхні друзі, від мене, природно, ніхто нічого подібного не очікував. І всі в стані шоку. Я ж згораю від сорому.
Коханий приходить до мене, коли я дуже прошу, але каже, що поки нічого чекати мені не слід. Ми просто друзі. І просить не говорити слів кохання. Та й друзі його не зрозуміють, вони з 9 років разом усі, “з однієї тарілки їли”, а тепер відмовилися від друга.
Вони не зрозуміють, якщо мій коханий повернеться до мене. Я терзаю себе, не можу ночами спати, прокидаюся кожні півгодини, їсти не можу, працювати не можу. Не виходить із голови ця зрада, повільно помираю. Я не знаю, як це пережити. Прошу Бога забрати біль коханого моїм здоров’ям.
Я ніколи не зможу без нього, ми виросли разом. За ці 5 років нас багато чого пов’язало, і далі жити і знати, що у нього буде інша і він буде нею захоплюватися як колись мною, я не зможу ніколи. Це моя частинка і її більше, ніж мене самої.
