Вісім місяців тому в мене з’явилася прекрасна донька, напевно, це було ключовим поштовхом до всього іншого. Я і до цього не любила себе і те, як я виглядаю, яке у мене волосся, мені нічого в собі не подобалося.
Але я якось змирилася з цим, а зараз … Зараз я мама дівчинки, і мені, як ніколи хочеться виглядати красиво, доглянуто і жіночно. Я розумію, що поява дитини – це відповідальний крок, до якого я була готова, але зараз у мене опускаються руки.
Я стала плакати ночами, поки всі сплять. Причому сама не знаю через що. Просто накриває із головою. То я вважаю, що я страшна, то дурна, то незграбна, то погана мати.
Іноді просто через те, що все дістало і хочеться сховатись під ковдру, і щоб ніхто мене не бачив і не чіпав. Через такий мій стан мені зовсім нічого не хочеться робити. Хочеться змінитися, але не виходить.
Чоловік з ранку і до пізнього вечора на роботі, а я вдома одна з маленькою дитиною. У мене немає поряд батьків, яким я б могла залишити доньку і побути одна, сходити погуляти, послухати музику, та хоч щось для себе зробити.
Я втомлююся, вічно не висипаюся, і в мене зовсім немає часу привести себе в порядок, не кажучи про час, який хотілося б витратити тільки на себе. Я розумію, що може це післяпологова депресія.
Втома. Або ще щось. Просто хочеться все змінити, не бути похмурою розмазнішою. Хоч якось підняти самооцінку, впевненість у собі, бо я щось зовсім розклеююсь
Вісім місяців тому в мене з’явилася прекрасна донька, напевно, це було ключовим поштовхом до всього іншого. Я і до цього не любила себе і те, як я виглядаю, яке у мене волосся, мені нічого в собі не подобалося.
Але я якось змирилася з цим, а зараз … Зараз я мама дівчинки, і мені, як ніколи хочеться виглядати красиво, доглянуто і жіночно. Я розумію, що поява дитини – це відповідальний крок, до якого я була готова, але зараз у мене опускаються руки.
Я стала плакати ночами, поки всі сплять. Причому сама не знаю через що. Просто накриває із головою. То я вважаю, що я страшна, то дурна, то незграбна, то погана мати.
Іноді просто через те, що все дістало і хочеться сховатись під ковдру, і щоб ніхто мене не бачив і не чіпав. Через такий мій стан мені зовсім нічого не хочеться робити. Хочеться змінитися, але не виходить.
Чоловік з ранку і до пізнього вечора на роботі, а я вдома одна з маленькою дитиною. У мене немає поряд батьків, яким я б могла залишити доньку і побути одна, сходити погуляти, послухати музику, та хоч щось для себе зробити.
Я втомлююся, вічно не висипаюся, і в мене зовсім немає часу привести себе до ладу, не кажучи про час, який хотілося б витратити тільки на себе. Я розумію, що може це післяпологова депресія.
Втома. Або ще щось. Просто хочеться все змінити, не бути похмурою розмазнішою. Хоч якось підняти самооцінку, впевненість у собі, бо я щось зовсім розклеююсь
