Я один виховував двох доньок. Дуже важко було, але мені здавалося, що я справляюся. Дружина пішла від мене, сказавши, що їй таке життя набридло, а дітей вона не хотіла. Зараз невідомо де з іншим чоловіком. Я ж залишився сам на сам з найбільшою радістю мого життя, з якою я не знав, що робити.
Мої дівчатка росли на очах. Ось їм вже по 14 років, а виглядають трохи старшими – це навіть я бачу. Обидві розумні, гарні і з таким характером, що пальця в рота не клади, бо відкусять не по лікоть, а по самі вуха.
Мені було дуже важко через їх норов. Якось прийшов я додому після роботи, а там бардак – ліжка не прибрані, посуд брудний. Мої ж принцеси манікюр роблять, про щось говорять, а на мене уваги не звертають
Я вирішив обережно нагадати їм про себе та їхні обов’язки. Відповідь моїх улюблених мене трохи шокувала. Вони заявили, що я не маю права їм наказувати, бо є закон про захист прав дітей, і вони самі вирішують, що їм робити.
Ось тут я не витримав. Наказав їм, щоб вони віддали свої телефони, які їм подарував нещодавно, бо немає в законі й слова про те, що діти мають ходити з дорогими смартфонами. Також я забрав комп’ютер, бо все, що треба, вони можуть знайти в бібліотеці.
Крім того, я їм нагадав, що в законі не сказано, що я маю купляти їм дорогий одяг, тому тепер одягатимуться у секод хенді. Пригрозив, що замість модного взуття куплю валянки, в них все одно тепліше.
Я дивився як вони змінюються в обличчі. Одна щось бурмочачи пішла посуд мити, інша, недоробивши манікюр, пішла прибирати. Після цього дочок як підмінили. На очах ростуть і розумнішають. Може я не правий, але що я мав робити…
