До якогось моменту все було нормально. У ранньому дитячому віці я не пригадаю, щоб сильно в когось закохувався, а от класі так у 6 почали зароджуватися ніжні почуття до однокласниці, які до 8-9 класу перетекли в болісне нерозділене кохання.
Вона не знала про мої почуття, але я розумів, що шансів у мене нуль. Нині вже навіть смішно згадувати минуле. Я наївно вважав, що проживу зі своїм безнадійним почуттям до випускного, якби не одна несподівана поворотна подія у 9 класі. Вся справа в тому, що я її розлюбив через декого.
Все б нічого, але цей дехто виявився хлопцем. Скажу чесно, я не розумію як саме це сталося. Просто почали спілкуватися, потім я зрозумів, що щось не так: я постійно горю бажанням побачити його ще, що від цього спілкування у мене піднімається настрій, та й взагалі…
Коротше, якось надто швидко все це вийшло з-під контролю. Я опинився перед новою проблемою і, спочатку не до кінця усвідомлюючи всю серйозність, радів, що розлюбив ту саму, і навіть неважливо було, якої статі моє нове кохання. Поки не ввімкнув мозок. Почав займатися самокопанням.
Як це сталося? Минали місяці, почуття не минало, я почав серйозно турбуватися, а потім дівчата зовсім перестали приваблювати мене так, як раніше. Я розривався між бажаннями кликати його гуляти і тим, щоб викоренити це в собі. Далі все стало ще гірше. Я закохався ще раз і ще.
Щоправда, це було суто візуально, не можу сказати, що щось серйозне. Я відчайдушно намагався знайти у своєму оточенні симпатичну дівчину, але як тільки знаходив, став помічати, що є такі самі і, по суті, вона нічим не виділяється серед них. Я не можу закохатися в жодну з них.
Деякі дівчатка навіть звертали на мене увагу. Може, дружнє, а може й ні. Здавалося б, так, ось він шанс! Але ж ні. Як би я не намагався змусити себе, мені було фіолетово на них. Десь між симпатіями та спробами відшукати собі дівчину в моє життя вторглася чергова закоханість, яка перекреслила все.
Я вже абсолютно втратив контроль, не розумію, що це таке. Он же красуні довкола, бери, не хочу. Але ні, коли я бачу його у мене підкошуються ноги і зносить дах. Я починаю ненавидіти себе. Ну чому це сталося зі мною? Чому це сталося? Жодних потрясінь у моєму житті не було.
Хочу бути з дівчиною, але розумію, що вони мене не приваблюють уже понад рік. Ну, точніше, я можу захоплюватись їхньою красою, я навіть можу почати зустрічатися з однією з них, але не полюбити. Що мені зробити, щоб повернутися до нормального способу життя?
Мені здається, однокласниця залишилася не просто в минулому, а в якомусь іншому світі, настільки чужим мені тепер здається любов до протилежної статі. Я вже давно маю успішну роботу, власну квартиру, але всі ці десятиліття я все ще один. Не так я все це собі уявляв, не так…
