Мені зараз 43 роки. Заміж вперше я вийшла у 18 років, за великого кохання. Він був старший за мене на два роки — чудова, цілеспрямована людина. За рік у нас з’явилася донька. Чоловік працював днями й ночами, щоб нам нічого не було потрібно. Був уважний, дбайливий. Через 10 років почуття до Діми у мене трохи притупилися.
Але я не шукала нових стосунків, не шукала навіть розваг, бо була щаслива у шлюбі. І те, що трапилося, для мене самої стало несподіванкою, ніби це було сильніше за мене. Жінки, якщо в них з’явився інший чоловік на боці, кажуть, що винні обидва, намагаються більшу частину провини перекласти на чоловіка: не приділяв уваги, не цінував, залишав одну надовго.
Так, у нього були відрядження. Представництва компанії, де він працює топ-менеджером, знаходяться навіть за кордоном. Але вони були не довгі — від одного тижня до максимум місяця. Приїжджав завжди з подарунками мені та дочці. В нас загалом все було супер. Тому я не вважаю, що він у чомусь був винен — винна лише я одна.
На момент зради чоловікові мені вже було 38 років. Я працювала дизайнером-оформлювачем. Познайомилась із майбутнім коханцем на виставці. Звали його Анатолій. Він на 14 років старший за мене, розлучений. Видно, що із життєвим досвідом. Був генеральним директором фірми, що конкурує з чоловіком. Після виставки ми пішли до кафе.
Анатолій виявився дуже цікавим співрозмовником. Виявилось, що ми маємо багато спільних тем. Ми обмінялися номерами телефонів, а далі все закрутилось. Його не зупиняло, що я одружена, що в мене є дочка. Він був дуже наполегливий. Зрештою я здалася. Спочатку спілкування, прогулянки у парку, перший та наступний поцілунки. Ненавиділа себе.
Хотілося все це припинити — я любила чоловіка і люблю, але вже не ті почуття, як були раніше. Не було тієї іскри, що я тоді відчувала до Анатолія. Для мене чоловік був як рідна, кохана дбайлива людина, батько моєї дочки. Але до нового чоловіка були зовсім інші емоції. Коли чоловік поїхав на кілька днів до іншого міста, Толік запросив мене провести вихідні на дачі.
Я вже здогадувалася, що саме там має статися, але мене це не зупинило. Навпаки, розпирала цікавість: з Дімою я зустрічалася з 16 років, у фізичному плані це був мій перший і єдиний чоловік досі. Намагаючись не думати про чоловіка, я відвезла дочку до свекрухи, а сама зателефонувала Толі. Він надіслав за мною машину.
Я вирішила, що це буде наша остання зустріч та остання дурість, яка буде зроблена з мого боку. Коли я приїхала туди, мені здалося, що потрапила в казку. Був розкішний стіл, екзотичні фрукти, сауна, басейн, джакузі. Анатолій перевершував мого чоловіка і з досвіду та темпераменту. Він ніби читав мої думки і знав усі мої бажання. Чи мені так здавалося?
Адже з Дімою було все якось повсякденно і звично, він завжди знав, що я хочу, а Толя мене просто здивував. Мені здавалося, що коли це буде востаннє, то я вирішила відірватися на повну. Коханець подарував мені розкішні прикраси, сказав, що в житті нікого не любив так, як мене. Запропонував розлучитися з Дімою та вийти за нього заміж.
Такого повороту подій я просто не очікувала. Але він сказав, що мене розуміє, що знає, як важко мені зробити вибір. Сказав, що знає, як це — боятися заподіяти біль близькій людині, тож квапити мене і давити на мене не буде. Але у разі позитивної відповіді готовий забезпечити мені та доньці чудове майбутнє. Вдома прийшло прозріння.
Я вперше зрадила чоловікові, коханій та рідній людині. Три години пролежала у ванній, дві години простояла під душем, проревіла до вечора. Забрала дочку і постаралася взяти себе до рук. Наступного дня приїхав Діма. Щасливий, з подарунками, обіймав мене, а я ховала очі і совість гризла мене. Я навіть сказала б, розривала на частини. Діма цього не заслужив.
Мені навіть здалося, що він щось відчув. Я видалила всі номери Анатолія, всі дзвінки та повідомлення. Сховала прикраси, які він мені подарував. Намагалася викреслити його та епізод на дачі зі свого життя. Намагалася якнайбільше уваги та ласки приділяти чоловікові, дочці, загалом, своїй родині. Але я не могла не думати про нього.
Згадувала кожен дотик Толі. Спочатку я ігнорувала дзвінки коханця, а потім не витримала і сама зателефонувала. Сказала, що хочу зустрітися і хочу, щоб він зняв номер у готелі і чекав на мене там. Попередила, що це востаннє, бо не зможу покинути чоловіка. Повернула йому прикраси в номері. Другу зраду чоловікові я перенесла легше, навіть совість не так уже заїдала.
Хоча, як і раніше, почувала себе бридко. Толик не хотів брати свій подарунок назад, але я наполягла, сказала, що не дай Боже чоловік знайде. Він пожартував, сказав, що далеко не прибирає. Я вирішила, що наступна зустріч буде останньою точно. Потім ще, а потім ще… Зрештою наші зустрічі стали регулярними. Зустрічалися ми будь-де: у готелі, на дачі, в його квартирі.
Додому до себе не вела. Та й він особливо не напрошувався. Чоловіку брехала, доньці брехала, як могла: то на роботі затримали, то машина зламалася, то у подруги. Загалом, заплуталася у власній брехні, але мені вже було байдуже. Я зрозуміла, що влипла конкретно і будь що буде. Не знаю, скільки б це тривало, якби не допоміг нагода.
Справа була влітку, у доньки почалися канікули у школі. Чоловік радісно повідомив, що має поїхати у тривале відрядження за кордон, на розробку якогось спільного проекту, і він готовий навіть взяти нас із дочкою з собою. Місяця зо два десь. Я відмовилася, пославшись на те, що маю великий проект, але дочка поїхати може. Чоловік засмутився.
Провівши їх, я прямо там же в аеропорту зателефонувала Анатолію. Ці два місяці ми жили буквально як чоловік та дружина. Я зовсім забула, що в мене взагалі є чоловік, сім’я. Навіть про доньку забула. Мляво відповідала на їхні дзвінки та повідомлення. І буквально за тиждень як вони мали повернутися, я відчула перші ознаки вагітності.
Я потай зробила тест – результат позитивний. Ця дитина Анатолія, а не чоловіка. У мене просто ноги підкосилися. Я вирішила поки що нічого нікому не говорити, а Толі сказала, що мені потрібно додому – прибратися і підготуватися до зустрічі чоловіка та дочки. Він усе зрозумів. Я сказала, що вирішу щось в найближчому майбутньому.
Першою думкою було позбутися дитини та порвати стосунки з Анатолієм. Потім я згадала, що Діма не раз говорив про другу дитину, але я все тягла. Потім подумала видати дитину Толі чоловікові за його власну, але як потім із цим жити? Хотілося все кинути та втекти від обох. Приїхали чоловік із дочкою.
Коли я на Діму подивилася, то зрозуміла, що дивлюся на нього зовсім іншими очима, як на сторонню чужу мені людину, і зрозуміла, що колишніх почуттів у мене до чоловіка не залишилося. Я його любила, але просто як близьку мені людину, як друга, як брата, як гідного батька доньці. Але ті почуття, які відчуває жінка до чоловіка, заснули, а серце займав коханець.
Я була розгублена і не знала, що мені робити. Все-таки набралася сміливості та зізналася Анатолію у вагітності. Скільки було радості в нього — словами не передати. Він вимагав поговорити з чоловіком чи сам поговорить з ним по-чоловічому. Але я навіть не знала, з чого розпочати розмову, просто не було приводу і не вистачало сміливості. Я стала дратівливою.
Зривалася через дрібниці на Дімі та дочці. Заплуталася, плюс вагітність давалася взнаки, про яку чоловікові я поки не говорила. Я згаяла час, поки думала, що робити, і позбутися дитини вже було пізно. Дитина росла і вагітність ставало приховувати все важче. Я кілька разів намагалася поговорити з Дімою, але щось зривалося.
І ось я вибрала момент і сказала: «Дімо, нам треба поговорити». Далі слова застрягли у мене в горлі, але за його виразом обличчя було видно, що він зрозумів, про що йтиметься розмова. «Говори! Не знаєш, з чого почати? Хочеш, я допоможу тобі? – сказав він холодно. Виявилось, що він усе знав. Знав, страждав, мучився, але мовчав.
Думав і сподівався, що не серйозно в мене це все, що зрозумію. До останнього сподівався зберегти сім’ю та кохання. Запитав: «Знаєш, коли я зрозумів, що втратив тебе остаточно? Коли ти відмовилася їхати з нами за кордон, і я як смертник страти чекав на цю розмову. Силою утримувати тебе не буду, але дочку я вам не віддам. Вона все, що в мене лишилося.
Ви навіть не уявляєте, що зі мною діялося в цей момент. Я впала на коліна, просила пробачити мені, ні в чому себе не звинувачувати, що сама не знаю, чому все пішло не так у наших стосунках, що він ні в чому не винний. Сказала, що я його недостойна, що молитимуся, щоб у нього все було добре в житті. Поговорили із дочкою.
Вона твердо вирішила залишитись з батьком, і це навіть не обговорюється. Я теж вирішила, що їй буде краще з татом. Обидва зняли обручки. Я пішла до іншої кімнати та набрала Анатолія. Він сказав, що вислав машину, водій допоможе завантажити мої речі. Я досі пам’ятаю сльозу на обличчі чоловіка і гнівний погляд дочки, коли вони проводжали мене.
Я сіла в машину і заплакала. Розлучення було швидким, місце проживання дочки призначили з батьком, враховуючи бажання дитини. З Толею ми незабаром побралися. Весілля було скромним, тільки близькі родичі та деякі колеги по роботі. Мої батьки дуже любили Діму. Мій вчинок не схвалювали і навіть вітання не надіслали. У нас народився чудовий хлопчик.
Назвали Сашком. Я зрідка бачилася з дочкою. Та начебто приходила відбувати обов’язок і всім виглядом показувала, що я їй неприємна. Коли я намагалася їй робити зауваження, огризалася, хоча я знаю, що Діма не та людина, яка налаштовуватиме дочку проти мене. З Анатолієм життя у нас так і не склалося — нашій сімейній ідилії вистачило на три роки.
Ні, не подумайте, він славна людина, оточив нас із сином турботою та любов’ю. Дімі, моєму колишньому чоловікові, допоміг зробити стрибок у кар’єрі, хоч він і не здогадувався звідки ноги ростуть. Але один до одного ми якось перегоріли, і знову ж таки справа в мені. Можливо те, що я відчувала до Анатолія, це була закоханість, пристрасть, захоплення, прихильність.
Все що завгодно, але тільки не кохання. Діму я кохала. По-справжньому любила, і якби я не завагітніла від Толі, ніколи б від нього не втекла. Після розлучення Анатолій купив мені квартиру у хорошому престижному районі, зі смаком обставив її, накупив всього туди, регулярно шле гроші. Сам найняв хатню робітницю, няню, а я вийшла на роботу, інакше просто збожеволію.
Часто думаю про Діму, про те, як підло з ним вчинила. З ним та з донькою. Нещодавно спитала Ірішку, як він там. Тобі це так важливо? — була відповідь. Запитала, а чи хотіла б вона, щоб мама з татом були разом знову? І в неї сталася істерика. Вона сказала, що він 2,5 роки був один, практично на овоч перетворився, якби не дочка, або руки на себе наклав, або спився.
Що він півроку вже зустрічається з молоденькою дівчиною і вони планують весілля. Сказала, що Анжела їй як старша сестра, що тато знову розквіт, жити почав, радісний вогник у його очах з’явився. І що за новим зламати їм життя вони не дозволять. Втекла. Я дізналася все про ту дівчину — студентка якась. У фірмі Діми підробляє.
Я знаю, що він не буде з нею щасливий, що він досі любить мене. Я з кожним днем все більше і більше проклинала себе за те, що так вчинила з Дімою. Єдине, що змушує мене не шкодувати про це – це мій синочок. Я його дуже люблю. Я дуже хочу знову бути з Дімою, щоб він прийняв мене та сина.
Чи це можливо? Чи він вибачить мені? Чи варто за нього боротися і чи є сенс відновити сім’ю чи не треба лізти? Чи зможе мені дочка пробачити? Ця дівчина не любить його, вона ним користується лише.
