Скільки б я не чула різного роду історій про невісток і свекрух, впевнена – моя найдикіша з них. У нас не було ніяких бійок, і меблі не викидали з вікна. У цьому плані нічого такого, але ось що стосується частини зруйнованої сім’ї – це інша справа. Навіщо і чому все це було треба, я не зрозумію досі.
Ми з чоловіком довго не могли завести дітей. Ходили на консультації, зверталися до лікарів. Виявилося, у нього були проблеми зі здоров’ям. Що поробиш, доля значить така. Я ніколи не картала чоловіка щодо того, що було йому непідвладне.
На 8-му році нашого спільного життя сталося диво і у нас з’явилася відразу двійня. Інформація для скептиків: обидва хлопчики ще з народження були як дві краплі води схожі на батька. Оскільки чоловік заробляв пристойно, а я звикла до домашніх клопотів, думати про роботу мені не довелося.
Звичайно, домашньої рутини додалося, але вона була мені в радість. Як я вже написала вище, зі свекрухою у нас спілкування не склалося. Причому з самого знайомства. Ось і з онуками вона допомагати не хотіла. Ну могла прийти раз на місяць, принести якихось фруктів і помилуватися малечею.
Але щоб посидіти з ними або щось на кшталт того – ніколи. Зате за моєю спиною розмов від неї було предостатньо. І те, що я розжиріла після пологів, і ставлення у мене до неї якесь не таке, як їй потрібно. Чоловік кілька разів мені розповідав, що його мама плакала, згадуючи, як я її ображаю.
Хоча я зі свого боку жодних приводів взагалі не давала. Та й який сенс? У мене діти маленькі, зайнятися, чи що, нічим? Ну і одного “прекрасного” вихідного дня, коли я прийшла з магазину, чоловік уже чекав мене на порозі. Одягнений, взутий, із сумкою через плече.
Розповів мені новини, що знайшов іншу, жити без неї не може. Квартиру залишив нам, пообіцяв платити аліменти. Коли я проплакала кілька годин і вирішила зателефонувати батькові своїх дітей, його телефон уже був вимкнений. Куди він пішов, я, ясна річ, не знала.
Свекруха ж на мій дзвінок відповіла відразу. І єхидним голоском повідомила про те, що я сама винна у своїх нещастях, а от його нова пасія розумниця, красуня, струнка, як лань, і в усьому її сина слухається. Так що по заслузі мені. Шкода, що я квартиру змогла відхопити, ось уже промах так промах.
Я намагалася вести господарство, але грошей зовсім не вистачало. На роботу я вийти не могла зі зрозумілих причин, тож треба було терміново щось придумувати. І через деякий час потрібний варіант таки знайшовся. Я просто стала робити те, що і так добре вміла. Готувати.
Закуповувала потрібні продукти і ліпила вареники, пиріжки, пельмені, а потім продавала готові страви та заморожені напівфабрикати всім охочим через Інтернет. І народу сподобалося. Не сказати, що мені було вже дуже легко або моя робота приносила нечуваний прибуток, але ми зажили як люди.
Діти росли, я навчилася працювати вдома, тож навіть могла виділити якийсь час собі на відпочинок, щоб не збожеволіти. Одне тільки питання, що робити далі? На побачення з іншими чоловіками в мене не було ні часу, ні бажання. Листування в Мережі в наше століття – та ще афера.
І раптом якось пізно ввечері у двері моєї квартири пролунав раптовий дзвінок, а потім ще й стукіт. Хто ж це міг бути? Гості до мене ходять нечасто, та ще й у таку годину. Невже це…? Як він ще адресу не встиг забути за такий-то час? І що ж робити? Довелося йти, відчиняти двері.
З повною головою найрізноманітніших думок я повернула дверну ручку. На порозі опинилася моя єдина і “улюблена” колишня свекруха. Нещасна, якась скорчена. І одразу, не заходячи до хати, вона почала скаржитися мені на свого сина і змію, яку той пригрів у їхній квартирі.
Попри всі спроби моєї свекрухи сподобатися новій жінці мого колишнього чоловіка, та жодних теплих почуттів зі свого боку не демонструвала, а потім і зовсім почала наговорювати всяку гидоту. Мовляв, трьом їм буде тісно, напевно, треба, коханий, твою матір віддати до будинку для літніх людей.
І, попри всі протести моєї свекрухи, її синочок став на бік свого нового кохання. Ось тут-то й виявилося, що я свого часу була не такою вже й поганою невісткою. Тож тепер у неї визрів новий план. Вона вирішила повернути все, як було.
Я зачинила двері з розмаху, навіть трохи злякавшись, чи не прибила я за ними свою неждану гостю. Подивилася у вічко і переконалася, що все з нею нормально, а потім як ні в чому не бувало пішла в кімнату до дітей. Нехай все буде так, як є, ніж ще раз зв’язуватися з цією божевільною сімейкою.
Виганяти рідну матір? Це ж жах якийсь. А йти з сім’ї заради молодої красуні, кинувши власних дітей?! Живіть там, як хочете, мені вас не шкода, а я краще буду ростити своїх дітей і не думати про весь цей дурдом. Чудова ідея, як на мене.
