Ми познайомилися взимку кілька років тому, коли я влаштувалася працювати до мами, на завод. Вона у відділ кадрів, а я в ремонтний відділ, бо закінчила політех. Добре працювала, колектив переважно чоловічий – ну так освіта специфічна. Фахівців у відділі семеро, а все через підрядників роблять.
І один із цих підрядників, як я зрозуміла, була дочірня фірма нашого заводу. Він був добрим приятелем мого батька і його ровесником – близько 43 років, тоді як мені – 21. Високий, світловолосий, з гарною статурою, і явно забезпечений. Загалом, приємний чоловік.
Вітався зі мною, коли зустрічалися в коридорах. Пропускав уперед, двері притримував. Поступово він почав надавати мені знаки уваги, вельми недвозначні. Почалося все з новорічного корпоративу, там я ще була зовсім новенькою.
Запросив потанцювати, під час танцю я зробила зауваження, що занадто міцно мене обіймає. Отримала у відповідь репліку в стилі що “такі, як ти, для того й існують”, образилася і пішла зі свята. Потім довго переживала про почуте, прокручувала собі в голові його слова і тихо злилася.
Потім був епізод у коридорі. Уже час наближався до шостої, робочий день закінчувався, я була останньою, бо поливала квіти за розкладом серед співробітників, мила посуд після вечірнього чаю і закривала кабінет. Він підійшов, говорив щось, дуже багато.
Якщо коротко – пропонував почати зустрічатися. Причому не зустрічатися в сенсі спробувати побудувати стосунки, а в сенсі – він знімає квартиру, я в ній живу. Мені буде купувати одяг, прикраси, поїздка на море тощо. Причому в такій образливій формі, що я просто розплакалася і спробувала втекти.
Потім був поцілунок – куди вже мені вирватися з його обіймів. Я сказала йому все, і маршрут позначила. Інженер отримує близько 15 тисяч, яких ледь вистачає на одяг із недорогої мережі. Що вже казати про відпустку або окреме житло. Пішов, наостанок посміявшись, що я ще не розумію вигоди.
Увечері тато запитав, що в мене з ним. Я сяк-так відговорилася і зрозуміла, що він говорив із моїми батьками! Ми знову зустрілися в лютому. Кажуть, він кудись їхав. А в мене почалися проблеми зі здоров’ям: я сильно втомлювалася, піднімалася температура, нудило, боліла голова.
Було дуже страшно, ніхто не міг знайти причини всього цього. І мама, бачачи, як я мучуся, зателефонувала йому! Загалом, він дав грошей на серйозне обстеження. Нічого не знайшли, лише невелику проблему із судинами, але її швидко вилікували.
Але сказали, що все через стрес: зміна колективу, перехід від навчання на роботу тощо. Він зустрів мене на вокзалі і наполіг, що довезе до дому, а привіз на ту саму орендовану квартиру. Говорив, що я йому дуже багато винна, що мої батьки все життя будуть розплачуватися за цей борг.
Ну і, звісно, запропонував його відпрацювати відомим способом. Мені нічого не залишалося робити, як погодитися. Мама не могла натішитися: вона думала, у нас кохання. Я жила в цій квартирі, і поступово пішла на поправку. Поки я була на лікарняному, справно постачав продукти.
Забрав зарядку від ноутбука, щоб не було навантаження, мені можна було сидіти тільки три години на день, поки не сідала батарея, а потім він приходив і заряджав його. Мені давали гроші, пристойну суму на тиждень. Я записалася в басейн, купувала книжки, з’їздила на кілька екскурсій.
Я одужала, повернулася на роботу. Я не знала, що й думати. Таке відчуття, ніби в нас прості стосунки. Вранці я прокинулася, він уже йшов, набагато раніше, ніж починався робочий день. Я запитала, чи є в нього сім’я, і отримала негативну відповідь. Я дуже боялася.
З початку березня ми зустрічалися стабільно через день, проводили вихідні разом. Він возив мене на якісь заходи, як і раніше, витягав у парк, а я боялася того, що це все – гра. Щоб посміятися над наївною дурепою, щоб раптом кинути, як іграшку, щоб зробити мені боляче, помститися за відмову.
7 квітня він потрапив в аварію. Не сильно, просто на день-другий потрапив до лікарні. Чомусь зателефонували саме мені, я приїхала. Коли я зайшла в палату, він здивувався. Сказав, що півроку тому теж потрапив до лікарні зі струсом і пролежав там увесь час один, що я перша, хто його відвідав.
Змусив залишитися, усю ніч пролежала на кушетці поруч, яку дали медсестри. Засинала і відчувала, як хтось гладить по щоці. Його виписали, і він поїхав у свою квартиру зі мною. Я живу в його кімнаті, готую, повертаюся після роботи, стежу за порядком.
Учора зловила себе на думці, що засмутилася, коли випадково виявила подряпину на дверях зі шпону і подумала, що треба б зафарбувати. Повільно дивлюся на цю людину і розумію, що закохуюся. Навіть, скоріше, що люблю. Боюся того, як реагую, на обійми, на жарти, сміх, прохання, та на голос.
У самому почутті любові немає нічого поганого, але я дедалі рідше й рідше згадую його шантаж, його образи. І відчуваю, що ось-ось позбудуся всього, що мене ображало. Не знаю, що робити, вирішила ввечері поговорити з ним, усе обговорити і про все розповісти.
